Він говорив, що я йому не потрібна, а тепер раптом про мене згадав…

Моє дитинство було дуже сумним, я часто бачила, як моя мама плакала, її очі завжди були сумними. З татом вона часто сварилася, він дуже голосно на неї кричав. Зі мною тато ніколи не грався, його практично не було дома.

Одного разу я побачила, як тато вдарив маму і при цьому кричав на неї. Мені тоді було шість років, я дуже злякалась. Побачивши мене, мама почала кричати на тата, дістала велику валізу і стала збирати в неї татові речі. Тато несподівано притих і просто пішов геть.

Вони розлучалися і на суд мама потягла мене з собою. І там, в суді, тато сказав, що я йому не потрібна – так само, як і жінка, з якою він мене нажив. Я запам’ятала ці слова на все своє життя. Мені й досі боляче, хоча пройшло вже стільки часу.

Ми дуже важко жили з мамою. Тато ніколи не допомагав нам. Аліментів він не платив. Але мама якось намагалася зробити наше життя не гірше, ніж в інших. Вона працювала на швейній фабриці й частенько брала роботу додому.

Через кілька років вона знову вийшла заміж і нам стало жити набагато простіше. Мій вітчим дядя Вася був просто чудовою людиною. Він любив мене, як рідну дочку. У них з мамою не вийшло завести свого спільну дитину, тому всю свого не розтрачену батьківську любов він подарував мені.

Він возив нас з мамою в зоопарк. Я досі пам’ятаю ці дні, адже з рідним батьком я нічого не бачила, крім скандалів і сварок. А з дядьком Василем все було по-іншому. Ми їздили відпочивати на море і це було просто чудово. Все було в нашому житті відмінно.

Але потім сталася біда – моя мама захворіла. Ми по черзі сиділи біля неї. Дядя Вася кожен день приносив їй свіжі квіти. Вони так радували маму і вона посміхалася, не дивлячись ні на що. Я вперше  у своєму житті побачила, щоб чоловік так плакав. На той момент мені вже було вісімнадцять років. Мама поправилася і ми вже всі плакали від щастя. Я зрозуміла тоді, наскільки сильно ця людина любить мою маму.

Незабаром я вийшла заміж і народила близнюків. І, якось гуляючи з ними, раптом зустріла свого рідного батька. Я впізнала його чомусь відразу. Він, як не дивно, теж мене дізнався і видав мені:

– Ти чому не спілкуєшся ні зі мною, ні з моїми родичами? Проходиш повз, навіть не вітаєшся. На весілля не запросила. Як тебе тільки мати виховала! Я відразу знав, що вона з тебе не зможе зробити хорошу людину. Виростила невдячну дочку.

Такі слова для мене стали просто шоком. Я відповіла йому:

– Ти хто такий, щоб мені щось пред’являти? Забув, як ти в суді, багато років тому відмовився від мене? Твої ж слова були, що я тобі не потрібна. Так що йди звідси разом зі своєю ріднею. Ви мене знати не хотіли, що тепер раптом змінилося? У мене є батько, який мене любить, а ти мені ніхто!

Я сама від себе не очікувала таких слів. А вже він – точно не очікував. Він вирішив, що може ось так зі мною спілкуватися, не бачачи стільки років. Але я вже не та маленька дівчинка, яку він кинув в дитинстві. Він раптом став якимось жалюгідним. Став щось бурмотіти собі під ніс, а потім попросив у мене грошей – мовляв, хворіє і хоче поправити своє здоров’я.

Я розсміялася йому в обличчя. За всі ці роки він так і не змінився. У людини так і не з’явилися цінності в житті. Грошей я йому не дала. І совість з цього приводу мене зовсім не мучить. Нехай йде працює або просить у своєї рідні, яку я теж не знаю, але якою він мене вирішив ткнути.

Я повернулася додому і все розповів своїм близьким. Але їм було все одно, мої батьки зайнялися грою з моїми дітьми.