Віктор три ночі спав в автомобілі, щоб нарешті зрозуміти, хто ж це йому капості робить. З четвертого разу йому це вдалося

Віктор думливо розглядав записку, яку знайшов під двірником своєї машини. У записці, написаній явно жіночим почерком із завитками, значилося одне слово, коротке, але від цього не менш нецензурне.

Такі послання та всякі дрібні капості почали сипатися на нього близько місяця тому. Саме йшов третій місяць, як він став володарем цього залізного коня.

Про покупку машини Віктор мріяв давно, але то грошей не було, то гроші є, але виникали термінові витрати, від яких не відвернешся, то нічого пристойного за гроші не було.

Мучився Віктор останні два роки, майже жив на будь-яких автомобільних форумах, доки фортуна не повернулася до нього передом.

Того похмурого ранку Віктор вийшов з рідного під’їзду і похмуро попрямував до автобусної зупинки. А що ще йому, пішоходу було робити? Тільки страждати, човгати і в сніг, і в спеку на зупинку, потім в тісній компанії їхати до точки призначення, а ввечері проробляти повторно ту ж процедуру.

Перспектива знову боротися за місце в маршрутці не додавали Віктору оптимізму і не надихали розгляд околиць, які він бачив уже не одну сотню разів.

Так би він і пройшов у своєму похмурому стані мимо, якби не спіткнувся об нову яму в асфальті і, у спробах зберегти рівновагу, не сперся рукою на машину, яка стояла поруч.

Та одразу ж завила сиреною сигналізації, а Віктор шарахнувся убік, перелякавшись від несподіванки мало не до мокрих штанів.

Кинувши очманілий погляд на машину, Віктор автоматично окинув поглядом машину, на задньому склі якої красувався великий напис “Продається”.

Вже більш осмислено Віктор обійшов машину кругом, оглядаючи її прискіпливим поглядом, біля однієї дверцяиа навіть присів, щоб краще оглянути чи то сколи, чи то брудні краплі.

Саме в цей момент їхнього під’їзду з великим газовим ключем винісся екстравагантно одягнений чоловік. На ньому були шкіряна куртка, судячи з кольору, жіноча, сімейна білизна веселенького забарвлення та капці. На ходу чоловік став розмахувати тим ключем.

На Вікторове щастя, до втілення погрози у життя не дійшли. Віктору вдалося пояснити, що сталося, а потім переключити розмову на тему продажу машини.

На роботу того дня він безнадійно спізнився, за що начальство спустило на нього всіх собак, але Віктору було все одно, в його душі пурхали метелики. Йому вдалося домовитись про покупку машини.

Через тиждень Віктор став автовласником, і кожний спогад про це змушував його розпливатися в посмішці. Дружина, яка теж тішилася покупкою, але робила це стриманіше, навіть побоювалася, як би таким шматком щастя її чоловіка не придавило до лікарняного ліжка.

Але все обійшлося. Розумом Віктор не поїхавв, а через пару місяців у нього з’явилися приводи для занепокоєння. З його купівлею стали відбуватися дивні речі.

То все лобове скло хтось вимаже гуашшю, то на всіх чотирьох ручках хтось повісив величезні замки, то на дах висипали зерно і птахи помітили машину до скоєного непотребу.

Віктор сердився і попри своє вроджене людинолюбство закликав на голови невідомих шкідників усі кари небесні. Вечорами він уявляв собі, як розправиться з тими, хто знущається з його бідної ластівки.

А ще він ніяк не міг зрозуміти, кому це він примудрився відтоптати мозолі, що йому так цілеспрямовано гидять. Чужого місця на парковці не займав, нікого не дряпав, навіть не сварився ні з ким. То з чого б раптом хтось загорівся до нього такою нелюбов’ю?

Зрозумівши, що ні реєстратор, який він придбав після першого ж акту вандалізму, ні сигналізація не заважають зловмиснику, Віктор засів у засідку.

З балкона власної квартири спостерігати було б незручно, бо поки він спуститься зі свого шостого поверху, шкідники можуть уже й втекти. А зловити їх стало вже для Віті справою честі.

Вартувати всю ніч на вулиці було б дуже некомфортно, тому Віктор вирішив розташуватися на ночівлю в машині, чим знову спровокував дружину на погані підозри і удостоївся дуже довгого і важкого погляду.

Три дні Віктор вже сидів, а точніше лежав у засідці, але успіх посміхнувся йому лише на четверту ніч. Йому якраз не спалося, бо в голову почали закрадатися думки про те, що підозри дружини можуть бути й небезпідставними.

Ну хто в здоровому глузді три ночі поспіль ночуватиме в машині, промінявши на це сумнівне задоволення власне м’яке ліжко з ортопедичною подушкою. Ніхто. А значить…

Від невеселих дум Вітю відвернули чиїсь кроки. Хтось намотував друге коло біля його машини. Задні шибки були тоновані, тому Віктора розглянути не вдалося б, та й навряд чи хтось почав його там виглядати.

Безшумно помінявши лежаче становище на сидяче, Віктор уважно стежив за субтильною фігуркою в толстовці. Ось незнайомець зазирнувся, потім сунув руку в кишеню і дістав викрутку. Скрегіт металу вивів Віктор із споглядальної задуми і він вискочив їх машини, збивши дверцятами шкідника.

Незнайомець упав, капішон відкинувся і Віктор побачив перед собою дівчину. Вона все ще стискала в руці викрутку і ошелешено дивилася на злого чоловіка.

– А що ти в  машині Колі робиш? – раптом подала голос дівчина.

– Який, ще Коля? Ця машина вже три місяці як моя! Купив її! – гаркнув Віктор, не відриваючи погляду від свіжої подряпини на капоті своєї ластівки.

– Купив? Ой, як незручно вийшло… – простягла дівчина, а потім просто з місця стартанула за ріг будинку. – А передайте Миколі, що він козел!

Віктор стояв біля машини, слухав кроки дівчини, що віддалялися, і думав, що те, що Коля козел, він передасть не йому, а його дружині. Так воно наочніше вийде. Ох, і номера мабуть бажано поміняти. Та й взагалі треба було думати, в кого машину купляти. – подумав Вітя.