Віка зрозуміла, що чоловік їй зраджує. І вирішила зіграти з ним в ризиковану гру. Навмисно вселяти у нього думки про свою невірність

Вікторія зранку давала чоловікові різні завдання. Чоловік тільки кривився. Тим самим викликаючи в неї підозри, що він щось приховує.

Віка розхвилювалася. Вирішила зустріти чоловіка після роботи, не попереджаючи його про це. Попросила подругу посидіти із дітьми. Сама поїхала до чоловіка. Чекала біля прохідної. Чоловіка немає і немає. Вийшов знайомий і сказав, що Юра, так звати чоловіка, з обіду відпросився.

Нерви Віки були межі. Вона зателефонувала чоловікові. Той повідомив, що він щойно вийшов із роботи і скоро буде вдома.

Вона швидко повернулася додому на таксі. Поки їхала, прийшла до тями і, зберігаючи спокій, зустріла чоловіка. Поцікавилась у нього, як минув день. Юрій розповів, що день пройшов як завжди. Нічого цікавого. Дуже втомився.

Вікторія знову попросила завтра після роботи виконати деякі доручення. Юрій категорично відмовився.

Віка тепер не сумнівалася, що чоловік дурить її. Ледве стримуючись, щоб не почати розборки прямо зараз, вирішила простежити за чоловіком з самого ранку, щоб достеменно все дізнатися. Але треба було вирішити, хто залишиться з дітьми: п’ятирічним Дмитриком та чотирирічним Ванею. Вікторія згадала, що свекруха вже давно просила привезти онуків на вихідні. А вихідні вже післязавтра.

Вона зателефонувала свекрусі і сказала, що вона вже зараз може їх забрати. Свекруха дуже зраділа і вже через годину приїхала за онуками.

Наступного ранку Вікторія вийшла з дому раніше за чоловіка. З собою мала велику сумку, в якій були перука, великі сонцезахисні окуляри і сірий новий плащ. Все це вона одягла, коли пішки спускалася сходами. З усмішкою подумала про те, що ше має захисну маску і вдягла її.

Відійшла на достатню відстань від під’їзду, почала чекати на вихід чоловіка. Він вийшов хвилин за десять після неї. Вікторія йшла трохи за чоловіком, ховаючись за спинами перехожих.

Підійшовши до метро, ​​Юрій підвівся трохи осторонь виходу і подивився на годинник. Вікторія сіла на лавку недалеко від нього.

Хвилин за п’ять до Юрія підійшла якась жінка. Вони привіталися та пішли в метро. Вікторія пішла за ними.

Вона зрозуміла, що її чоловік і ця жінка працюють разом, коли ті зникли за дверима прохідної.

– Що далі? – подумала Вікторія. — Найімовірніше, раніше обіду вони не з’являться. Повернуся сюди трохи згодом. Головне зараз – це тримати себе в руках. Інакше все зіпсую. Ну, я їм влаштую. У нього двоє дітей, а він… Гаразд. Ще побачимо.

Обід починався о 12-й і за десять хвилин до цього, Вікторія стояла недалеко від входу.

Юрій вийшов зі своєю супутницею з прохідної о п’ятій хвилині першої години. Вони пішли у бік метро. Вікторія за ними.

Вона простежила їх до під’їзду п’ятиповерхового будинку. Особливо не ховалась. Плащ, окуляри, перука та маска дуже добре її приховували. Ішла за три метри від них. Почула навіть, що жінку звуть Олена.

— Це добре, що поверхів небагато, — подумала Вікторія. — Не важко буде виявити квартиру.

Вона дочекалася, коли двері під’їзду відчинили якісь люди й увійшла до будинку. Ліфт у будинку був відсутній і вона піднялася пішки на п’ятий поверх. План у неї був такий. Підходити до кожної двері та слухати.

— Аби з сусідів ніхто не вийшов, — думала Вікторія. — А то почнеться комедія. Можуть всю справу зіпсувати.

Її план удався. Вже на четвертому поверсі за дверима помешкання 19 вона почула голос чоловіка. Незрозуміло було, що він говорив, але його сміх і тембр вона відразу впізнала.

Запам’ятавши квартиру, Вікторія спустилася вниз та зіпсувала замок на вхідних дверях у під’їзд. Тепер до нИЇ можна входити без коду. Вона вийшла з під’їзду та озирнулася. Побачивши дитячий майданчик, пішла туди.

Сівши на лавКу, зателефонувала подрузі ІННі і попросила виконати одне її прохання. А саме: зателефонувати матері Юрія і повідомити їй, що Юрій та Вікторія купили нову велику квартиру і чекають на них у гості прямо зараз, що цей сюрприз спеціально готували і відмови не приймають.

Хвилин через десять Інна зателефонувала і сказала Вікторії, що її завдання виконане, і батьки Юрія разом із онуками їдуть за вказаною адресою.

Вікторія стала цікаво стежити за тим, що буде далі.

Хвилин за тридцять під’їхала машина свекра. Першою з машини вийшла свекруха. В руках у неї був величезний торт та великий букет квітів. Слідом за нею вилізли Ваня та Дмитрий. Останнім неквапливо виліз із машини свєкр.

Він з подивом оглянув будинок і знизав плечима. Підійшовши до під’їзду, виявили, що кодовий замок не працює і можна вільно входити до будинку. Свекр ще раз зробив незадоволене обличчя і знизав плечима. Вони увійшли до під’їзду.

Вікторія не могла всидіти на місці та побігла туди ж, щоб дізнатися, як там усе розвивається.

Вона тихенько піднімалася за батьками чоловік, перебуваючи поверхом нижче.

Батьки зупинилися біля квартири 19. Подзвонили. Двері відчинив сам Юрій.

— Привіт, синку! — хором закричали свекор та свекруха.

– Мама? Батько? – чула Вікторія зляканий голос чоловіка. — А як ви тут?

Судячи з радісних криків та вереску дітей, вони, переповнені щастям, вже бігали по квартирі. Вікторія вирішила більше не випробовувати долю і поїхала додому.

Юрій повернувся додому у звичайний час.

– Як справи? — спитала Вікторія.

– Все добре, – відповів Юрій.

– Вечеря готова.

— Дякую, кохана, — відповів Юрій. — Втомився щось сьогодні дуже. Такий, знаєш, був сьогодні важкий день.

— Відпочивай, коханий, — сказала Вікторія. — Адже я все розумію. Трудяга ти наш. Здобувач. Відпочивай.

Юрій пройшов до спальні. Вікторія почала думати, що робити далі, вона була впевнена, що якщо чоловік обдурив один раз, обов’язково обдурить і другий, і третій, і так далі до нескінченності, доки його не зупинить щось серйозне.

— Це мало, — думала Вікторія. — Це був лише перший крок. Потрібно зробити ще кілька кроків. Щоб закріпити успіх.

Вікторія відразу відмовилася від того, щоб залишати все, як є, і пустити справу на самоплив. Відмовилася вона і від думки поводитися так, ніби нічого не сталося.

— Якщо вдати, ніби нічого не сталося, то Юрій візьметься за старе, — думала Вікторія. — Але якщо все йому розповісти, то він може це використати як привід піти від мене.

Відпускати чоловіка Вікторія не хотіла. Занадто багато вона в нього вклала. Шість років разом і двоє дітей — це дуже багато, щоб так просто віддавати його.

– Але як його виправити? – думала Вікторія. — Я ж розумію, що все це несерйозно. Він любить мене і наших дітей, а решта — це не більш ніж малозначущі для нього захоплення. Ну вік у нього зараз такий. За рік йому сорок. Плюс двоє дітей. Ось і зажурилося чоловікові. Захотів розвеселити себе. Все зрозуміло.

Але мені що робити? Не можу я все життя за ним стежити. Та й батьків його варто пошкодувати. Їм теж, напевно, не дуже приємно таке дізнаватися про свого сина. А з іншого боку. Чого їх шкодувати? Адже вони виховали такого сина. Ось нехай тепер страждають зі мною.

І Вікторії спала на думку одна цікава думка.

— А якщо, — подумала Вікторія, — я розіграю перед Юрою тепер іншу комедію. Зроблю так, щоб тепер він мене запідозрив у чомусь. І тоді не я, а він стежитиме за мною! Головне тут, все ретельно спланувати та підготувати. Враховувати характер Юрія і не перегнути ціпок. Потрібно робити все акуратно.

Вже наступного дня після ухваленого рішення пограти з чоловіком в іншу гру, сенс якої був у тому, щоб звернути його увагу на себе, вона при ньому поводилася не так, як завжди.

Стала якась розсіяна. Дуже багато часу проводила у телефоні. З кимось часто розмовляла. А коли розмовляла, то йшла до іншої кімнати і там голосно сміялася. Іноді довго мовчала, а коли її чоловік про щось питав, вдавала, що не відразу розуміла, чого він від неї хоче.

— Я не зрозумів, — думав Юрій, не впізнаючи своєї дружини. – Це що означає?

Стежити за нею він уже почав у квартирі. Він тихо підходив до дверей, за якими Вікторія розмовляла з кимось по телефону і при цьому голосно сміялася, і підслуховував.

І ось одного разу він підслухав таку розмову.

– Ну, а ти? — чув Юрій голос дружини. – Ти такий смішний. Ха-ха-ха. Як тобі завжди вдається мене смішити? Ха-ха-ха. Завтра? Не знаю. Треба все добре спланувати. Спробую все зробити. Впевнена, що в нас із тобою все вийде. Бувай. До завтра.

Почувши останню фразу, Юрійшвиденько побіг на кухню і почав робити собі бутерброди з чаєм.

— Спланувати їй треба, — думав Юрій. — Впевнена, що в неї все вийде. Ну добре. Ми ще побачимо, що в тебе вийде.

У цей момент Юрій вже не сумнівався, що у Вікторії хтось є. Але прямих доказів він не мав. Докази ці ще треба було здобути.

— Давай, дітей у вихідні твоїм батькам відвеземо, — запропонувала Вікторія, заходячи на кухню і наливаючи собі велику чашку кави. – Сьогодні п’ятниця. Відпочинемо?

— Кава ввечері шкідлива, — похмуро пробурчав Юрій.

— У моєму віці це ще нормально, — сказала Вікторія. — Коли мені буде, як тобі, 39, я подумаю над цим. А крім того що ти пропонуєш? Чай? Не люблю я чай. Не розумію, як ти можеш його пити.  Ну то що, я дзвоню твоїм?

— Дзвони, — відповів Юрій.

Іншим часом він, напевно, дізнався б у дружини, чому вона хоче збагрити дітей батькам, і як саме хоче відпочити. Але зараз він вирішив це не робити. Він вирішив накопита докази.

— Подивимося, — думав Юрій. – У яку гру вона грає.

За дві години діти були у бабусі з дідусем.

– Ну що, – сказав Юрій, – Може, сходимо кудись?

– Не зараз, – сказала Вікторія. – Мені потрібно зробити один важливий дзвінок. Крім того, я хотіла сьогодні прийняти ванну і відпочити вдома. Ти ж не заперечуєш?

— Не заперечую, — відповів Юрій.

— А хочеш, можеш сходити кудись без мене, — запропонувала Вікторія. — Подзвони друзям. Сходи з ними кудись.

— Я, мабуть, теж… удома сьогодні відпочину, — сказав Юрій.

— Ну, як знаєш, — голос Вікторії був сумний.

Вона пішла у ванну кімнату, замкнулася там і ввімкнула воду. Юрій тихо підійшов до дверей і почав слухати.

Вікторія говорила досить голосно.

— Все гаразд, — голос Вікторії був радісним. — Діти в його батьків. Та хай назавжди там залишаться. Що? Не чую. Говори голосніше. Сьогодні зустрітись? А я вже сказала чоловікові, що сьогодні буду вдома. Дуже цього хочеш? Я теж дуже хочу. Гаразд. Що небудь придумаю. Я тобі передзвоню.

Вона вийшла за сорок хвилин. Час був о пів на восьму.

— Інна дзвонила, — сказала Вікторія. — Просить допомогти їй у підготовці дня народження. Адже у неї в неділю день народження. Можна, я з’їжджу до неї?

— Можна, звичайно, — відповів Юрій. – Допоможи подрузі. А я тоді до друзів поїду.

— От і славно, — радісно сказала Вікторія. — Ти не проти, якщо я залишусь у Інни ночувати?

— Звичайно, не проти, — сказав Юрій.

За годину Вікторія вийшла із квартири. За півгодини до цього квартиру покинув Юрій.

Весь цей час він стояв неподалік під’їзду і чекав, коли Вікторія вийде.

— Аби вона не взяла таксі, — думав Юрій. — Якщо вона візьме таксі, все пропало.

Із під’їзду вийшла Вікторія. Вона не стала викликати таксі, а пішки пішла у бік метро.

— Дуже добре, — думав Юрій, не зважаючи на білий плащ дружини.

Вікторія увійшла до метро. Але вона поїхала не до подруги Інни, а зовсім в інший бік. Юрій постійно знаходився метрів за десять від неї. Про всяк випадок він одягнув бейсболку. Щоб бути невпізнанним, він навіть змінив ходу. Коли йшов, то спеціально кульгав на одну ногу.

Дорога йшла через парк. Раптом Вікторія спотикається та падає прямо на землю. Юрій хоче кинутись їй допомагати, але вона швидко піднімається сама і йде далі, не зважаючи на те, що її білий плащ став брудним.

Пройшовши через весь парк, Вікторія вийшла до якогось будинку.

Вона підійшла до під’їзду. Увійшла до будинку. Юрій за нею. На його щастя кодового замку у дверях під’їзду не було.

— Щастить мені сьогодні, — думав Юрій. — Цікаво, на який поверх вона піднялася?

Юрій підійшов до ліфта. Було видно, що ліфт стоїть на 6 поверсі.

— З нього й почнемо, — подумав Юрій.

Піднявшись на 6 поверх і вийшовши з ліфта, Юрій побачив чоловіка, який стояв до нього спиною і чистив щіткою білий плащ його дружини від бруду.

Не повертаючись у бік Юрія, чоловік пішов у квартиру. Юрій простежив за ним і дізнався номер квартири.

Він підійшов до цієї квартири, дістав телефон та набрав номер Вікторії. Він почув як дзвінки телефону почали лунати у квартирі.

– Так-а, – почув Юрій голос дружини в телефоні.

– Ти як? — спитав Юрій. — Нормально добралася?

— Все добре, — відповіла Вікторія. – Я тобі передзвоню.

Батьки Юрія вже збиралися лягати спати, коли їм зателефонував їхній син і попросив батька приїхати терміново за такою адресою.

— Щось термінове, синку? – поцікавився тато.

— Більше, тату, — відповів Юрій. — Інакше я б тобі не подзвонив. Мамі нічого не кажи. Просто приїжджай.

План Юрій був такий. Щоб не впустити дружину, він стежитиме за дверима і чекатиме на батька. За годину під’їхав його батько.

— Ходімо, тату, — сказав Юрій, — покажу тобі щось цікаве.

Вони підійшли до квартири. Юрій натиснув кнопку дзвінка. Майже одразу двері їм відкрив той чоловік, який чистив плащ біля ліфта.

– Вам кого? — спитав він.

– Вікторію можна? — ввічливо попросив Юрій.

– Яку Вікторію? – Не зрозумів чоловік.

— Мою дружину, — спокійно відповів Юрій.

— Синку… — хотів було втрутитися батько, але Юрій зупинив його.

– Я знаю, що вона тут, – сказав він чоловікові. — Не гратимемо у хованки. Просто покличте її.

У цей час у передпокої з’являється жінка. Вона дуже схожа на Вікторію, але це не вона. Юрію раптом стає дуже спекотно.

— Що тут відбувається, коханий, — каже жінка.

– Та ось, – відповідає чоловік, – Громадянин шукає якусь Вікторію.

– А хто така Вікторія? – Цікавиться жінка. — І чому він шукає її у нашому домі?

— Він каже, що Вікторія — його дружина, — виправдовується чоловік.

Юрій мовчки спостерігає за тим, що відбувається, не в змозі щось придумати. У цей момент його батько повідомляє те, від чого Юрію стає ще гірше.

— Синку,— вигукує батько,— чому ти мені одразу не сказав, що шукаєш дружину. Вікторія в нас удома.

– Як у вас? – Не зрозумів Юрій.

— Приїхала дві години тому, — відповів батько. — Сказала, що її подруга Інна перенесла підготовку до дня народження на завтра і вирішила заїхати до нас, подивитися, як там діти. Кого ти тут шукаєш?

Юрій вибачився перед господарями квартири та пішов до ліфта. Батько пішов за ним.

Всю дорогу до метро Юрій мовчав. Тільки коли їхні шляхи розходилися, він попросив батька все мовчати і нікому нічого не розповідати. Пообіцяв, що незабаром сам йому все розповість.

Увійшовши до квартири, він зрозумів, що Вікторія вже вдома.

– Як відпочив із друзями? — весело поцікавилась Вікторія.

– Дуже добре, – слабким голосом відповів Юрій. — Втомився лише дуже. Піду спати. А ти чому не в Інни?

— Ти знаєш, у неї сім п’ятниць на тиждень, — відповіла Вікторія. – Все перенесла на завтра. Я заїхала до твоїх батьків. У них все гаразд.

– Я спати, – тихо сказав Юрій і пішов до спальні.

— На добраніч, любий, — сказала Вікторія. — Я посиджу в інтернеті і теж прийду до тебе.

— Сиди, де хочеш, — байдуже сказав Юрій, думаючи тільки про те, щоб вона нічого не дізналася.

Вікторія пішла на кухню і там зателефонувала до Бориса та Валентини, учнів театрального училища, які так вдало зіграли свої ролі. Вона подякувала їм за добре виконану роботу.