– Ви – неправильна мама, – заявила мені вчителька сина, коли я принесла покупний торт на свято

Деякі люди, зокрема і педагоги, упевнені, що любов матері до дитини прямо пропорційна тому, що вона саме своїми руками зробила йому якихось речей.

Я, наприклад, не вмію пекти. Зовсім. Так сталося – не лежать до цього руки. Готую добре, а от кондитерські вироби не даються. Та й не люблю я цю метушню з тестом.

Тому мене просто дратує, коли вважається, що на всі свята, особливо дні народження, потрібно готувати дитині торт власноруч. І нещодавно у школі сина стався кричущий випадок!

Сашко в мене навчається у другому класі. За підсумками закінчення 1-го класу ми з батьками минулого року влаштовували свято, дітям дуже сподобалось. Вирішили зробити це традицією та повторювати такі свята щороку.

На зборах, де обговорювався формат свята і вирішувалося скільки треба зібрати грошей, йшло бурхливе обговорення. Мами – більшість з яких не працює – навперебій перераховували, які солодкі страви власного приготування принесуть, крім того, що буде закуплено.

– А ви що спечете? – запитала мене з посмішкою наша вчителька Людмила Павлівна.

– Я нічого не спечу. По-перше, я працюю, а по-друге, не люблю і не вмію пекти. Торт гарний та корисний дітям принесу – знаю місце, де добре роблять, – відповіла я.

Вчителька подивилася на мене з подивом, ніби я її дуже чимось здивувала, і тільки знизала плечима.

У день свята я вбрала Сашка, відвезла до школи і помчала на роботу. Через кілька годин уже мчала до пекарні за фруктовим тортом, щоб встигнути на захід до школи вчасно.

Клас уже був прикрашений стрічками та кульками, звучала музика. На зрушених столах стояли частування для дітей, а мами навперебій розповідали рецепти тортів і тістечок, яких було вдосталь.

Я акуратно зняла коробку з торта і спитала одну з мам, куди його поставити. “Сюди, сюди несіть!” – Крикнула мені інша мама, поки моя співрозмовниця знизувала плечима.

Ми розмістили на столі торт та пішли займати місця – розпочинався концерт, який підготували наші дітки.

Мій Сашко брав участь у смішних сценках про те, як вони поводяться на уроках. Ми з ним довго вдома репетирували його роль, тому я всі слова знала напам’ять. Син показав себе молодцем – не соромився, не губився, нічого не забув. Я голосно плескала разом з усіма батьками і сміялася.

Після концерту знову зазвучала фонова музика, і діти кинулися до столу із частуваннями. Тільки в такому віці солодощі можуть приносити стільки задоволення!

Я тихо сіла в кутку класу і періодично знімала сина і все, що відбувалося на мобільний телефон. Не люблю я ці тусовки з батьками – мені з цими мамами поговорити особливо нема про що, ми тут тільки заради наших дітей.

Якоїсь миті до мене підійшла Людмила Павлівна:

– Дозвольте, я з вами присяду?

– Звичайно, – відповіла я і прибрала сумку зі стільця поряд.

– Ви не ображайтесь, Марино Сергіївно, але хочу з вами поговорити, – вкрадливо почала вчителька.

Початок розмови не обіцяв нічого хорошого.

– Щось із Сашком не так? Оцінки начебто в нього хороші? – насторожилася я.

– Та ні, що ви. Син у вас чудовий. І у зв’язку з цим я хочу продовжити тему, яку порушила після зборів у розмові з вами, – відповіла Людмила Павлівна.

– Так, слухаю вас – відповіла я, хоча вже не дуже пам’ятала, про що говорили після того зібрання.

– Мені здається, Сашка треба оточити справжнім теплом та турботою. Знаєте, як кажуть: дім, у якому немає запаху свіжоспеченого печива – холодний дім, – сказала вчителька.

– Це хто ж так каже? – посміхнулася я.

– Ось ви іронізуєте, але погляньте на інших мам: хтось непомітно використані серветки та сміття збирає, хтось стежить, щоб діти їли, а не лише бігали.

Он мамочка впаше тістечко серветкою прибрала. А ви трохи неправильна мама – видно, що вас все це не цікавить. Дуже вже ви далекі від цих домашніх турбот, немає у вас потрібних навичок. Адже готовим тортом душу дитини не завоювати! – підвела думку Людмила Павлівна.

Я просто шаленіла від усього почутого.

– Ви взагалі про що говорите? І після цього називаєте себе педагогом? Турботу прирівняли до печінки? – розлютилася я, встала і відійшла в інший кут.

Та що ця дама собі дозволяє? Її справа – дітей наших навчати, а не лізти до батьків зі своїми спірними теоріями. Я вже якось сама розберуся, що для мого сина важливіше. А любов його тістечками мені купувати не треба! Я його люблю до безумства, і син це чудово знає та відчуває.