Весь мій декрет чоловік рахував свої витрати на мене, а потім висунув рахунок

Ритися в чужих речах погано, але іноді це допомагає розплющити очі на ситуацію. Отак і в мене трапилося – знайшла зошит, в який чоловік скрупульозно записував, скільки він витратив на мене грошей за час декрету. Не якісь такі масштабні покупки, а взагалі все, аж до зубної щітки.

У шлюбі я чотири роки, два з них сиджу в декреті з дочкою. Свій шлюб я вважала цілком щасливим – заміж я виходила з любові, а не через обставини, ми з чоловіком на той момент вже кілька років зустрічалися і були готові до такого серйозного кроку. І своє житло ми мали. Точніше, у мене квартира бабусі, в яку ми перебралися жити ще до весілля.

Я ніколи не помічала, що мій чоловік скнара. Рахунки ми не ділили, продукти купували колись, хто і скільки міг. Я взагалі не вела рахунок, хто з нас скільки витратив, бо для мене було нормально, що, припустимо, цього місяця я сплатила всі рахунки, а чоловік витрачався на продукти, а наступного навпаки все було.

На загальному бюджеті ніхто з нас не наполягав, просто згодом так сталося саме собою. Хто має гроші, той і витрачає. І точно ми не дорікали один одному тим, що хтось на мілині. Ситуації трапляються різні.

Під час декрету картина трохи змінилася. Своїх грошей у мене майже не стало, тож доводилося просити у чоловіка. Він не відмовляв, але пропонував купити те, що мені потрібно самому.

– Чого ти з дитиною мотатимешся по магазинах? Давай я після роботи заскочу, ти мені тільки список напиши, я куплю все, – пропонував він. Мені здавалося, що це прояв турботи про мене та дитину, щоб ми зайвий раз у закритому приміщенні не перебували з купою незнайомих людей.

Я без запитань писала чоловікові список, він привозив те, що я просила. Для мене було природно, що мій чоловік забезпечує мене всім необхідним, доки я сиджу з нашою дитиною. Чоловік теж нічим не показував, що його ситуація не влаштовує.

Тільки мама чоловіка періодично свербіла на тему того, що я живу надто широку ногу.

– Ти ж у декреті, мусиш розуміти, що ви живете на одну зарплату мого сина. Ну збав ти апетити! Треба якось економити, – волала вона до моєї совісті.

Але мені соромно не було. Я не просила у чоловіка чогось захмарного та непотрібного – мінімум одягу, взуття та доглядових засобів. Тим більше, сам чоловік мені жодних претензій не висував.

Жили б ми й надалі спокійно, якби пошуки потрібних документів не привели мене до шухляди, де чоловік зазвичай зберігав свої документи. Я не шукала якогось компромату на чоловіка, я шукала документи, які як у воду канули. Але знайшла дуже цікавий зошит.

Сунула я туди ніс на автоматі, а потім придивилася уважніше і стало мені якось не по собі. Там стовпчиками були виписані дати, найменування товару та ціна аж до копійок. Дуже незвичайний перелік. Я почала вчитуватися і раптом зрозуміла, що це список покупок, які чоловік для мене робив з першого дня декрету.

Вів він цей фінансовий щоденник дуже ретельно, щомісяця підбивав підсумок. Туди було записано навіть гігієнічне приладдя, але великодушно не вносилися продукти та господарське приладдя. Від цього списку мені стало ніяково.

Я хотіла поговорити із чоловіком на цю тему, але не знала, з чого почати. Два дні м’ялася, а потім спитала прямо – що це за зошит і навіщо він потрібен. Чоловік так збентежився, що навіть забув закотити скандал, що я рилась у його речах. Але відмовлятися у результаті не став.

– Це список витрат. Адже ми зараз живемо на мою зарплатню. Ось я й підраховую…

– Навіщо? Чи має бути у цього якась практична функція?

Було видно, що розмова чоловікові дуже неприємна. Але він також знав, що я тепер не заспокоюся, доки не вивідаю правду.

– Якщо ми з тобою найближчим часом розлучимося, то буде справедливо, що ти відшкодуєш мені ці витрати. Адже тут гроші йшли саме на тебе. Ні на сім’ю, ні на дитину, а саме на тебе.

Тобто мій чоловік думає і готує собі соломку на випадок розлучення, та ще й вираховує мої витрати, виводячи їх за межі сім’ї?

– А нічого, що все сімейне життя ми живемо у моїй квартирі? Мені тепер у разі розлучення з тебе гроші за оренду вимагати чи що? Чому ти взагалі про це замислився? – обурилася я.

Чоловік щось промимрив, ніби це так, просто підстраховка, на крайній випадок, а так ми дорослі люди. Та й про розлучення, як таке, він не думав. Просто звик розглядати всі, навіть найгірші варіанти. На цьому тему якось зам’яли.

Вже місяць пройшов із тієї розмови, навіть трохи більше. Ми живемо як і раніше, начебто все добре, жодних гострих ситуацій. Про зошит та записи не говоримо. Зошит кудись подівся і я не стала з’ясовувати його долю.

Але мені не дає спокою ця ситуація. Тепер не знаю чого чекати. З одного боку, ми зараз живемо добре, з іншого, ми й раніше жили добре, що не заважало чоловікові вести зошит. Порадилася з подругою, так вона назвала мого чоловіка крихобором і порадила розлучатися, доки рахунок не пішов на мільйони.

Не знаю, що робити, щоби ця ситуація відпустила. Начебто й розлучатися безглуздо, але й жити ось так неможливо.