Верталася додому і побачила повненького юнака, так йому було важко йти, а він доставщиком їжі працює. Він подивився на мене і вирішив поговорити

По вулиці йшов дуже повний юнак, ледве йшов, бідолаха. Вулиця була уся в снігу, а під брудним снігом – лід. І вже стемніло. А повний юнак іде абияк, боїться впасти, він втомився, йому важко! Тим більше, позаду в нього короб. На спині він тягне короб із логотипом, їжу доставляє.

Він ледве тупає вузькою вулицею. Довелося його обігнати. Він так дихає тяжко! Але обличчя рум’яне та веселе. І він весело мені сказав: “вже мінус п’ять!” Я на ходу відповіла, що холодно справді. І слизько!

“Мінус п’ять кілограмів!”, – пояснив юнак радісно. А, ось у чому річ! Він молодець. Ось чому він таку роботу вибрав. І гроші платять, нехай і небагато. І тренування. Який розумний чудовий юнак!

Іноді бувають погані, важкі часи. Або важке заняття, неприємне, втомливе. Навантаження велике. Але у мінусі треба вміти знайти плюс. Як цей хлопець. Він отримує мінус, а насправді – плюс. Стрункість, здоров’я та оплату. Безглуздо просто так гуляти крижаною вулицею. А він ще й гроші заробляє. Далеко піде!

Я так і сказала коротко та добродушно. І хлопець засміявся, хоч і пихкав. І пішов уперто далі зі своїм коробом. Навіть прискорився.

Вміння отримати гарне з поганого притаманне небагатьом. Але можна постаратися, так? Якщо погане – не дуже погане, а просто важке, нудне, але потрібне у результаті. І тоді можна одержати п’ять. Мінус п’ять, які насправді – плюс.