Микола сидів на кухні з донькою і думав, що йому робити, адже від нього пішла дружина, а все через те, що він забув про її день народження – принаймі так йому сказала донька

Батько та дочка вечеряли удвох.

— Тату, а мама пішла від тебе, — сказала Аліна.

Микола не одразу зрозумів слова доньки. Він продовжував їсти і дивитись у телефон.

– Чому ти так вирішила? – запитав Микола, коли до нього дійшов сенс сказаного нею.

— Сам подумай. Ми з тобою одночасно повертаємось додому о шостій вечора. А мама саме в цей час виходить із квартири з двома валізами. Сказала, що вечеря на столі. І щоб ми вечеряли без неї. Тобі не здається це дивним?

— Не бачу нічого дивного. Адже вона сказала, що хоче відвезти речі в чистку.

«Ти такий наївний, тату, — думала Аліна. — А що вона мала сказати? Що йде? Щоб ти не дозволив їй цього?

– Я впевнена, що вона це вигадала.

— Дурниці, — впевнено заявив Микола. — хотіла б піти, зробила це до нашого повернення.

«У логіці тобі, звичайно, не відмовиш, тату, — подумала Аліна. — Але й на це мені що відповісти».

— Вона так давала тобі останній шанс.

– Про що ти?

– Ти ще міг зупинити її, – відповіла Аліна. — Достатньо було поцікавитись, які саме речі вона зібралася чистити і де. Але ти цього навіть не зробив. І вона пішла. Я впевнена, що назавжди.

— Я не спитав, бо мені це зовсім не цікаво.

– Правильно. Не цікаво. А тобі все не цікаво щодо мами. Хіба не так? Тому вона й утекла від тебе.

– Не говори нісенітниці.

— Це не нісенітниця. Вона тебе покинула, тату.

— За що їй кидати мене? За те, що не лізу до її бабських справ? Не сміши мене.

— За неуважність до неї. Чесно кажучи, я завжди знала, що вона від тебе піде. Принаймні я б від такого чоловіка пішла. Тебе це смішить?

– Від якого такого?

— А який не цікавиться своєю дружиною.

— З чого ти взяла, що я не цікавлюсь мамою? — глузливо спитав Микола.

— А чому ж тиждень тому ти не привітав її з днем ​​народження? – запитала Аліна.

Обличчя Микол стало серйозним.

“Справді! – думав він. — Як же я забув? Погано вийшло. Але хіба через це йдуть?

— А чому вона сама не нагадала? – обурився Микола.

— А мусила?

– У мене багато роботи. Не можу пам’ятати. Могла б зрозуміти.

— Тату, а ти хоч раз нагадував мамі про свій день народження? А в неї також багато роботи. Але вона чомусь жодного разу не забула про твій день народження.

– А ти?! Теж гарна! Дочка називається. Чому не підказала?

— Звідки я знала, що ти забудеш?

— І чому ви весь тиждень мовчите?

— Коли ти не привітав її, вона дуже образилася. Але просила мене нічого тобі не казати про це.

— Горда? Так?

— Мабуть, хотіла, щоб ти сам згадав.

— Чого ж ти зараз розповіла про це?

– Вирішила, що більше немає причин приховувати. Вона все одно пішла від тебе.

– Ще нічого не відомо!

— Я впевнена, що ти сам уже розумієш, що так воно і є.

– Я зайнята людина. Я маю багато різних важливих справ. Я не можу все пам’ятати.

— Я й кажу, що справ важливих у тебе багато, але мама до цих справ не має жодного стосунку. І я не розумію, чого ти так дивуєшся, що після цього вона від тебе пішла.

– Ну припустимо. Вона пішла від мене. Але тебе вона за що кинула? Адже тобі всього шістнадцять!

Аліна сердито подивилася на батька.

— А чого ти взяв, тату, що вона мене покинула? – суворо сказала вона. — Мама зараз влаштується на новому місці і забере мене до себе.

— На якому новому місці? Куди забере?

— Хіба вона тобі не казала, де все життя мріяла жити?

– Ні, – невпевнено відповів Микола. — Втім… Може, й казала, але… Я не пам’ятаю. А ти знаєш?

— Не в нашому місті точно.

– А де?

– А от не скажу. Сам згадуй. Ти ж казав, що добре її знаєш. Ну ось і доведи це.

— Аліно, я вимагаю, щоб ти зараз же припинила розмовляти зі мною в такому тоні. Тобі всього шістнадцять. Ти дуже багато собі дозволяєш. Зараз же кажи, де все життя мріяла жити твоя мати.

— Не знаю, — відповіла Аліна, — і взагалі…

«Досить цій комедії, — подумала вона. – Він все одно нічого не зрозуміє».

– Я пожартувала. Нікуди вона не пішла. Скоро повернеться і сам у неї спитаєш. А якщо дуже не терпиться, подзвони та спитай.

Аліна встала з-за столу і пішла до своєї кімнати. Микола залишився на кухні.

«Справді, — подумав Микола, — давно міг зателефонувати і все з’ясувати, а не слухати ці нісенітниці».

Він набрав телефон дружини.

– Марино, ти де?

— Незабаром буду вдома, — відповіла Марина. — По дорозі назад до магазину забігла. Тобі чогось купити?

— Ти… це… Вибач, що я не привітав тебе тиждень тому з днем ​​народження.

— Та ти що, Коль, — здивувалася Марина, — мій день народження за місяць. А тиждень тому був день народження Аліни. Їй виповнилося сімнадцять.

Микола не став питати дружину, чому вона не нагадала йому про це.

Та гаразд, тату, не хвилюйся, — сказала Аліна, коли Микола з вибаченнями та запізнілими привітаннями прийшов до неї. – Все нормально. Я знала, що рано чи пізно ти сам згадаєш, відчуєш себе винним і почнеш загладжувати провину. В результаті, у мене подарунків виявиться більше.

— Логічно, — погодився Микола.

— А ти, тату, краще про інше подумай.

— Про день народження мами я не забуду.

– Я не про це, – сказала Аліна. — Я про те, що ти маму справді погано знаєш.

– Що ти пропонуєш?

— Дізнайся, в якому місті вона мріє жити, — порадила Аліна. – На всякий випадок.