В Кирила був дуже важливий день: він мав зробити пропозицію своїй дівчині. Але побачивши старенького чоловіка біля прилавку з квітами, він забув про себе і свою майбутню подію

Кирило зупинився на своїй старенькій «Таврії» неподалік заводу, де працювала його кохана дівчина.

Це був для нього дуже важливий і хвилюючий вечір: Кирило збирався зробити Олі пропозицію. Заповітна коробочка з кільцем лежала у бардачку.

Кирило сидів у машині і нервово стукав пальцями по керму. Щоб якось відволіктися, розглядав перехожих. Увагу Кирила привернув старий чоловік.

Він був одягнений бідно, але при цьому дуже охайно. Його старі сорочка та штани були чистими та напрасованими. Черевики начищені до дзеркального блиску, але це не могло приховати, наскільки вони старі. Його обличчя було звичайним обличчям старої людини, ось тільки в погляді було щось непохитне і горде, незважаючи ні на що.

Старий, накульгуючи, підійшов до вуличної продавщиці квітів.

– Боже, який я розтяпа! – вигукнув Кирило. – Квіти! Звичайно, в такий день я маю подарувати Олі квіти. Нечасто вдається балувати її подарунками. Але сьогодні це повинен бути найкрасивіший букет, такий же я і вона.

Кирило покопався в кишенях штанів і виявив, що грошей у нього не так багато, але на гарний букет має вистачити.

Дев’яності… Хлопець був небагатий, зарплату на його підприємстві регулярно затримували. Кирило був змушений вечорами, а іноді й ночами таксувати на своїй машині. Ризиковано, але іншого виходу не бачив.

Кирило вийшов з машини і широким кроком подався за квітами.

– Пані, а скільки коштує одна трояндочка? – запитував старий у продавця.

– Так, а ну, топай звідси, безхатько. Жебракувати надумав? – гаркнула продавець.

– Не безхатько я, доню. Навіщо сваришся? Мені б одну трояндочку.  Скільки вона коштує?

Кирило стояв збоку і бачив, що у старого чоловіка в очах стояли сльози.

– Одну трояндочку? Давай, чеши звідси, – махнула рукою продавець.

– Ти просто скажи, скільки вона коштує, не сварися на мене, – несміливо продовжував старий.

– Для тебе – двадцять тисяч, – єхидно посміхалася жінка.

Старий  чоловік дістав із кишені кілька пом’ятих купюр.

– Доню, у мене лише сімнадцять тисяч. Може, продаси? У моєї дружини День Народження сьогодні. Їй би трояндочку, хоч одну. Прихворіла вона, – шепотів старий.

– Ну, кажу ж, жебрак. Ану, топай звідси.

Кирило бачив очі старого, вони були сповнені болю та смутку. Старий тремтячою рукою стискав купюри, сльоза впала на його суху руку. Кирило більше не міг дивитись на це.

– Скільки на ці гроші можна купити троянд? – спитав він, простягнувши всі гроші, що в нього були.

– Тобі, красеньку, за ці гроші сім штук віддам, – різко змінила тон продавець.

– Якого кольору ваша дружина любить троянди? – Запитав у старого Кирило.

– Червоні Катюнюшка моя любить… – зітхнув старий.

– Дайте сім червоних троянд.

Взявши з рук продавця букет, Кирило простяг їх старому.

– Ось, тримайте, привітайте свою дружину.

– Та як же, хлопчику? Я не можу взяти – це надто дорого.

– Беріть! Для мене це зовсім недорого, – злукавив хлопець.

– Дякую тобі, хлопчику. У Катюші моєї День Народження сьогодні. Як вона трояндочки любить! Це для неї найкращий подарунок. Ех, захворіла рідна моя жікочка. П’ятдесят років з нею вже разом

Як їй вісімнадцять виповнилося, так одразу й одружилися. Ніколи того щасливого дня не забуду, начебто вчора це було. Дівчата їй вінок із польових квітів сплели замість фати. Нікого кращого за мою Катю не було та й зараз немає.

Квіти вона любить всякі, скільки фіалок у нас вдома на вікні! Але ось трояндочки для неї – це справжнє свято! Правда дорогі нині квіточки, – гірко зітхнув старий.

– Привітайте свою кохану. І нехай видужує! Чуєте? Вона обов’язково видужає!

Сльози, одна за одною, покотилися по зморшкуватих щоках старого. Він мотав головою і плакав, не соромлячись своїх сліз. Кирило тримався щосили, відчуваючи гостре печіння в очах.

– Дякую, тобі, хлопче. Щастя тобі великого превеликого!

– Дякую, дідусю…

Кирило різко розвернувся і мало не зіткнувся з Ольгою, яка стояла в нього за спиною і розмазувала на обличчі туш.

– Ходімо… – тільки й зміг вимовити він.

Всю дорогу вони їхали мовчки, кожен думав про своє. Кирило постарався, приготував романтичну вечерю.

– У нас сьогодні якесь свято? – злегка розгубилася Оля.

– Я не знаю, з чого почати. – Кирило зовсім рознервувався. – У такий вечір я мав подарувати тобі квіти, пробач.

– Я чула розмову. Я пишаюся твоїм вчинком! Я тобою пишаюся! – на очах Олі знову виступили сльози.

– Оля, я люблю тебе! – Кирило витяг з кишені коробочку з каблучкою. – Оля, я хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

– За однієї умови, – посміхнулася Оля крізь сльози. – Обіцяй, що ніколи ніколи мене не розлюбиш, як той старий чоловік свою дружину.

– Обіцяю. – прошепотів Кирило.