– У шлюбі обов’язково потрібна дитина. От ти не народиш, і чоловік до колишньої піде, там у нього син, – умовляє мене мама

Мама вже дістала своїми порадами, як мені зберегти шлюб. Моєму шлюбу нічого не загрожує, але маму в цьому переконати просто неможливо. Вона вважає, що якщо я не народжу чоловікові, то він обов’язково повернеться до своєї першої дружини, адже у них спільна дитина є. Як її переконати у протилежному, я не знаю.

Дітьми я не мріяла ніколи. Не відчувала і не відчуваю потреби ставати матір’ю, тримати на руках дитину і все в такому дусі. Усвідомила я це ще у підлітковому віці, але тоді до цих думок навіть сама не ставилася серйозно. Думала, що виросту, а там побачимо.

Я вже виросла, мені вже тридцять років, але бажання завагітніти та народити так і не з’явилося. У мене є старша сестра, має вже двох дітей. Я з племінниками керуюсь, допомагаю, люблю їх, але своїх дітей не хочу. Це вже доросла сформована позиція, з якою рідним доводиться рахуватися.

Якщо раніше, коли мені було дев’ятнадцять років, мама мої слова не сприймала серйозно, твердим переконанням, що діти – це повз мене.

– Ну і просидиш одна все життя. Кому потрібна сім’я, де не буде дітей? Якби ще через хворобу чи якусь іншу трагічну причину, а ти просто – не хочу, – журилася мама, намагаючись мене в чомусь переконати.

З чоловіками насправді не складалося довгих стосунків. Про свою життєву позицію я говорила відразу, щоб не витрачати нічий час. З одним хлопцем ми зустрілися чотири роки, він теж казав, що не хоче дітей, але потім таки передумав, зрозумів, що не його це історія.

Неприємно, звичайно, але зрештою це було очікуваним розвитком подій. Сестра, з якою в мене дуже хороші стосунки, ніколи не намагалася переконати мене в чомусь, підтримувала, коли було дуже важко. І вона завжди казала, що я ще знайду собі пару, просто мені потрібен старший чоловік, або у якого вже є діти.

Саме так у результаті і вийшло – я вийшла заміж за чоловіка, у якого шлюб зі мною вже буде другим, а від першої дружини є дитина. Коли ми одружилися, його синові було сім років. Мою позицію щодо дітей чоловік повністю поділяв. Для того, щоб задовольнити батьківський інстинкт у нього дитина вже була.

– Я краще добре виховаю і поставлю на ноги одну дитину, ніж майже нічого не дам двом. А одна дитина в мене вже є, – міркував мій чоловік.

Тому я не переймалася своїм сімейним життям. Якщо ми й розійдемося, то вже точно не через мою відмову від дітонародження. Але втовкмачити це в голову моєї мами виявилося неможливо.

Я одружена вже третій рік, у нас із чоловіком відмінні стосунки, жодних скандалів на тему “нам треба терміново народити дитину, а то розлучення” у нашій сімʼї не буває. Він проводить час із своїм сином, і цього цілком вистачає. Але мама постійно мене тикає носом у це.

– Ось він знову до колишньої поїхав, а тому що у нього там дитина, його туди і тягне!

Звичайно, він поїхав до колишньої, адже саме там мешкає його син. Чи їм треба зустрічатися як шпигунам десь на розі? Я знаю, що він спілкується з колишньою, але навряд чи вони зійдуться. Вона теж одружена і в неї народилася ще дитина від нового чоловіка.

– Ось його колишня правильно робить. Від неї новий чоловік не втече, і старий не покине, бо вона їм діток народила, – пересмикує ситуацію мама.

По-доброму мамі пояснити не виходить, вона не чує моїх доводів, просто пропускаючи їх повз вуха. А грубити не хочеться, таки це моя мама. Від цього й нерозуміння, що взагалі робити та як спілкуватися.

Я вже навіть чоловіка просила поговорити з нею. Він підтвердив мамі мої слова і сказав, що йому цілком вистачає одної дитини. Якби я вирішила народжувати, це вже стало б проблемою. А так у нас все гаразд і все всіх влаштовує.

– Це він так сказав, бо ти його підмовила, але я бачу, що він бреше. Чоловік не може не хотіти дитину від коханої жінки! – продовжує наполягати мама.

Мені здається, що я просто незабаром уникатиму спілкування з мамою. Вона надто тисне мені на мозок своєю турботою, про яку її ніхто не просить. Своїми розмовами вона псує мені настрій і злить, а я потім зриваюся на чоловіка. Ось через це ми розлучимося набагато швидше, ніж через неіснуючу дитину.