У неї зовсім не було часу на дочку, але дівчинка придумала, як звернути на себе увагу.

Наталі  важко було виживати в цьому житті. У неї була своя двокімнатна квартира, але з роботою їй ніколи не щастило.

Її чоловік пішов до коханки, коли їхній дочці Олі навіть не виповнився рік. Проплакавши тиждень, Наталя пообіцяла собі,  що вона абсолютно всього в житті зможе досягнути сама. Вона дуже рано віддала дитину  в ясла – і з головою поринула в роботу.

Відпрацювавши 8 годин на офісі, вона бігла в магазин за продуктами. Потім забирала доньку з ясел, приводила її додому, включала дівчинці телевізор і сідала писати контент для сайтів. Враховуючи те, що творчих талантів у неї зовсім не було,  її робота оцінювалась  за найнижчими тарифами. Проте вона справлялася.

Потім донька пішла в садок, потім в школу і вже з 1-го класу стала робити уроки сама.

– У мами багато роботи, рідненька, – говорила Наталя дочці – і тому тобі доведеться вчитися самій. А якщо ти будеш добре вчитися – мама купить  планшет.

І планшет вона справді купила. І як тільки уроки були зроблені – дочка брала його в руки, а коли він набридав, сідала малювати.

Наталя ж була постійно зайнята – мийка посуду, вечеря, потім її статті, а ввечері якийсь серіал (щоб хоч трохи відволікти мізки перед сном). Вона ніби як була вдома – але для Олі мама немов жила в телевізорі. У всякому разі, вона вже й не пам’ятала, коли мама сиділа з нею поруч або про що-небудь розповідала. А їй так хотілося згорнутися калачиком у неї на колінах! І просто полежати, відчуваючи, як мамина рука гладить її волосся, а її голос тихою музикою звучить над її вухом.

Тоді вона придумала своїм ще дитячим розумом, що потрібно зробити. Наталя намагалася сформулювати чергову фразу, коли відчула руку дочки у себе на плечі.

– Що, сонечко? Мама дуже зайнята – так що говори швиденько, що хотіла і йди далі малюй. А якщо хочеш їсти – візьми картоплю і котлетки та погрій в мікрохвильовці.

– Мамочко, а скільки ти заробляєш за годину? – несподівано запитали 8-річна дівчинка.

– Що? – здивувалася Наталя. – Навіщо тобі це?

– Ну скільки, мамусю? Будь ласка, скажи!

– Якщо хочеш щось купити – у мами поки не дуже багато грошей, ти ж знаєш.

– Мамо, ну скільки? Сотню?

Наталя задумалася. Підрахувала свої доходи:

– Ну, приблизно сорок. Це дуже небагато, золотко.

– Мамочко, а ти можеш дати мені 10 грн? Мені дуже потрібно!

– 10 грн?

Це дійсно було небагато – і Наталя, порившись в гаманці, дала дочці потрібну суму.

– Тільки тепер дай мамі попрацювати, добре?

Але, на її здивування, дочка сказала:

– Ні, мамо. Почекай!

Після чого дістала з кишені платтячка жменю банкнот і всипала їх Наталі в руку – до тих папірців, що вона тримала в руці. І додала:

– Мамочко, тут 30 грн – я порахувала! А з цими, що ти дала, буде 40! Будь ласка, можна я куплю у тебе година твого часу? Просто посидь зі мною, добре? І не треба нічого робити! Я буду лежати у тебе на колінах, а ти будеш гладити моє волосся. Можна, прошу? Будь ласка, мамусю! …

І тут Наталя заплакала, пригорнувши до себе дівчинку.