У невістки якась шалена тяга збирати гроші і жити, затягнувши пояси. – Нам ще синові треба квартиру купити, щоб не поневірявся, як ми!

Начебто й добру справу невістка затіяла, але мені здається, що передчасно. Тільки вони зі своєю квартирою розрахувалися, виплатили іпотеку, як невістка вже загострила лижі на наступну.

Були б у них зарплати такі, що виплата іпотеки ні на що не впливає – та заради Бога. Але їм знову на одних макаронах сидіти доведеться. Я цього не розумію.

Коли вони тільки вирішили одружитися, Катя одразу сказала, що ніяких пишних весіль, жодних курортів – одразу збиратимуть на квартиру. Я ще тоді подумала, що це дуже здорове рішення, бо своя квартира – це велика справа. Там і в декрет йти не страшно, ніхто не викине надвір, а з орендованої квартири запросто можуть вигнати.

Загалом підтримала молодят їх рішенні. Я грошв подарувала, батьки невістки також гроші подарували, на перший внесок треба було ще трохи підзбирати.

До питання накопичення грошей невістка підійшла завзято. Переїхали зі зйомної кімнати до гуртожитку, щоби менше платити, урізали всі витрати до мінімуму, одразу сповістили, що на подарунки та інше таке у них грошей немає, і поки квартиру не куплять, не буде.

Гаразд. Хочуть так жорстко економити – хай собі буде. Я думала, що ці жорсткі заходи пов’язані з тим, щоб якнайшвидше взяти іпотеку і платити вже за своє. Але після того, як іпотеку було взято і квартиру купили, нічого не змінилося. Молодята продовжували жити, затягнувши пояси.

До них як не прийдеш – у них макарони чи рис, все пусте. Кетчупом поллють та їдять.

– А у нас грошей на різносол немає, у нас іпотека, – розводила руками невістка.

А в мене серце кров’ю обливається, коли я бачу, як вони живуть. Спали на надувному матраці, кухонного гарнітуру не було, ремонт був на межі злиднів.

От і бігали до них то я, то свати із сумками продуктів. Натомість не було проблем із питанням, що молодим на свята дарувати. Ми їм так всю квартиру і обставили за сім років, що вони платили іпотеку.

Їм залишалося віддати ще десь зі сто тисяч, коли невістка дізналася про вагітність. Вона в такій істериці була, що ось піде в декрет, а у них іпотека, як бути. Ледве заспокоїли її. Хоча в декрет вона не йшла до останнього, я вже боялася, що вона у себе в офісі і народить, але Бог милував.

Коли невістка народила, там доплачувати лишилося копійки. Чи три, чи два платежі. І то вона про них весь час згадувала, доки не виплатили нарешті.

Думала, що все вже можна і розслабитися. Іпотеку вони в рекордні терміни погасили, дитину народили – саме життя зараз почнеться.

Нехай у декреті це складніше, звичайно, але все одно. Декрет пересидіти, і далі вже все буде добре. А у декреті і ми зі сватами допоможемо.

Але це було б надто просто для нашої Каті. Вона вже шукає варіанти, як вийти на роботу, щоби почати накопичувати гроші на ще одну квартиру.

Цього ніхто не розуміє, ні я, ні свати. У неї дитині півроку, а вона вже думає про роботу та іпотеку. Інших турбот немає?

– Нам ще синові треба квартиру купити, щоб не поневірявся, як ми! – заявила Катя.

Ось сидить у декреті і вже знову почала гроші відкладати. Хоча вона у декреті, працює один чоловік, ну які там будуть накопичення?

Їм би зараз для себе пожити, з’їздити відпочити кудись. Їм харчуватися нормально треба, зрештою, скільки можна одні макарони лопати?

Зараз Катя ще дитину годує, тож нормально їсть, хоч на це розуму вистачає. Але все одно намагається на чомусь викроїти зайву копійку.

Куди вона поспішає? Хороша справа – купити синові квартиру, але й самим жити колись треба, а що вони в житті бачили, окрім іпотеки, продуктів по акції та роботи своєї? Навіщо себе так накручувати?

Катя вже тисне на чоловіка, що йому треба шукати другу роботу, з неї вони відкладатимуть на нову іпотеку. Навіщо так заганяти себе?

Мені здається, що у Каті це сенс життя – постійно на щось накопичувати. Але ж це ненормально, якщо заради цього доводиться не жити, а існувати.