– У нашому розлученні і ти теж винна! Могла б мене й утримати, – показав мені колишній

Колишній чоловік через рік поневірянь у пошуках кращого життя раптово вирішив повернутися до мене. Коли я ж я йому заявила, що своє щастя він уже прогавив, то чоловік не придумав нічого кращого, ніж звинуватити в розлученні і мене.

Наш шлюб не проіснував і року, бо в мене швидко розплющились очі на пригоди чоловіка. Якось оперативно вдалося скинути рожеві окуляри і почати розуміти, що взагалі відбувається.

Чоловік виявився ще ходоком, але й відмазувався він, звичайно, красиво. А я ніяк не могла спіймати його на гарячому, щоб усвідомити для себе правду.

Було безліч підозр, але чоловік викручувався, а я не хотіла розвивати в себе параною, тому воліла вірити. Але все колись закінчується.

Вдалося чоловіка раптово підловити, так що йому не вдалося відмазатися. Поки я плескала очима на все, що відбувається, чоловік швидко зорієнтувався і заявив, що ми розлучаємося.

У нього, мовляв, нове кохання, але він не знав, як сказати, а якщо вже так зручно склалося, то мовчати далі сенсу не бачить. І я дала йому розлучення.

З мого боку не було ні істерик, ні умовлянь. Я зрозуміла, що всі мої попередні підозри також були, швидше за все, виправдані. І це протверезило краще холодного душу.

Чи любила я чоловіка? Так. Але себе я за будь-якого розкладу люблю більше, тому заплющувати очі і валятися в ногах, благаючи повернутися, я не стала.

Довелося звикати жити без нього, переглядати свої життєві плани, які я будувала з урахуванням чоловіка та майбутньої дитини. Багато чого треба було переосмислити.

Колишній не відсвічувався на горизонті, я не шукала з ним зустрічей, не лазила його сторінкою в соцмережах. Взагалі постаралася викинути цю людину зі свого життя.

Про нові стосунки я поки що навіть не замислювалася, мені й одній було добре. Як мінімум, спокійно. Від себе я не чекала удару в спину, що вже важливо.

І ось через рік після розлучення колишній знову сплив у моєму житті. “Випадково” зустрів мене біля під’їзду і почав напрошуватися на каву.

У мене не було жодного бажання з ним розпивати будь-що, тому я чемно відмовилася і пішла додому. Але колишній вирішив не здаватися.

Наступного разу він підстеріг мене біля роботи. Напросився проводити, а дорогою говорив про всяку нісенітницю, намагаючись залучити мене до діалогу.

Коли зрозумів, що в нього нічого не виходить, вирішив взяти бика за роги. Зупинив мене за руку і сказав, що нам треба поговорити серйозно.

Побачивши, що він не відчепиться, я погодилася на розмову в найближчій кав’ярні. Від мене не втомиться, зате був великий шанс, що мені вдасться нарешті віднадити колишнього.

У кав’ярні колишній почав ностальгувати, як нам було разом добре, як чудово ми жили, яка безглузда випадковість розвела нас.

Я ж заявила, що це закономірний результат його натури, тільки й усього. Саме тому наша сімʼя й розвалилася.

Це я колишньому й озвучила, перервавши солодкий потік його спогадів. Колишній спробував звести все на жарт, але в мене не було настрою з цього жартувати.

– У нашому розлученні ти теж винна! Могла б мене й утримати, – вичерпавши свої аргументи, заявив мені чоловік.

Мабуть, треба було подарувати йому пояс вірності, а ключ зберігати на грудях, щоб мій чоловік не бігав по сторонніх. І як я не здогадалася?

Ця розмова ні про що. Ще не вистачало, щоб чоловік під шумок перекинув на мене всю відповідальність за наше розлучення. Не вийде!

Заплатила я за свою каву, встала та пішла. На щастя, колишній залишився за столиком. Сподіваюся, він усвідомив безглуздість своїх спроб мене повернути. Не хотілося б повторювати цю безглузду розмову.