У моєму житті лише дві близькі людини, але мама впевнена, що зі мною щось не так

Мені 33 роки, але я не можу порозумітися з іншими людьми. Тому в моєму житті лише дві близькі людини – мій хлопець і мама. Ще зі шкільних років я була малосуспільною дитиною. У мене хоч і була ніби близька подруга, але близькою я її вважала умовно-достроково.

Ми не ходили гуляти щодня, а зустрічалися лише у вихідні, крім шкільних буднів. Нас не поєднували спільні інтереси: Світлана ходила на бальні танці, а я на малювання. Ближче до старших класів наші доріжки розійшлися, і я приєдналася до іншої компанії. Ми дружили втрьох, і то – дружбою в якісному розумінні я б це зараз не назвала.

Ми ходили скрізь разом і навіть після школи проводжали один одного до будинку. Знову ж таки, без спільних інтересів та планів на життя.

Однак дружній зв’язок, який би тримав нас довгі роки, так і не виник. Вступивши до різних інститутів, ми перестали спілкуватися, шляхи розійшлися без права на відновлення.

Жартую. Таке право є завжди, але було б бажання. А в мене й бажання нема відновлювати спілкування з колишніми подругами. Знаю, що одна з них нещодавно стала мамою вдруге.

Новину про народження першої доньки я благополучно пропустила, але подумала, що можна надолужити втрачене: чим не привід – подзвонити та привітати?

Я сиджу з такими думками вже чотири дні. Рука не піднімається ні зателефонувати, ні навіть написати в соціальній мережі вітання.

Як уявлю, що зараз доведеться відновлювати стосунки з нею, регулярно спілкуватись, гуляти – воно мені не треба. Мені добре проводити час на самоті, ні від кого не залежати.

У мене і хлопець такий самий інтроверт, як я. Ми бачимося 1 раз на тиждень. Пробували зустрічатися частіше, але ні мені, ні це йому не сподобалося.

Занадто швидко втомлюємося один від одного, та й новинами не встигаємо обрости, тож теми для розмов швидко закінчуються.

Для мене немає проблеми у тому, щоб поїхати у відпустку на тиждень без супроводу будь-кого. Я кайфую від того, що можу сама розслабитися на спекотному узбережжі і ні від кого не залежати в плані режиму.

А ось мама хвилюється через моє ставлення до людей. Я щиро вважаю, що не варто витрачати свій дорогоцінний час на будь-кого. Людина може бути настільки сповнена духовно і перебувати в гармонії з власним Я, що не потребує сторонньої енергетики.

Багато великих людей були самотніми і, при цьому, почувалися чудово. Хоча в душу їм ніхто не заглядав, але, судячи з творів Гете, йому жилося комфортно.

Моя мати – більш приземлена особистість, ніж я. Вона сама з багатодітної сім’ї – три дядьки та чотири тітки у мене. Живуть усі далеко від нашого міста, чому я дуже рада. Але ось на великі свята ми збираємося всі разом у бабусиному будинку. У такі моменти я щаслива – я люблю свою рідню та з цікавістю слухаю їхні історії.

Секрет мого теплого ставлення до сімейних посиденьок простий – вони відбуваються щорічно, не частіше. А ось зі своїм братом та сестрами я не спілкуюся.

Не те, щоб ми лаялися чи ображалися один на одного. Просто мені з дитинства було незатишно в нашій великій компанії із 7 осіб: тато, мама, 3 сестри, я та брат.

Мені подобалося вирушати до таборів або сидіти допізна в бібліотеці: аби не повертатися додому раніше.

У сім’ї мене ніхто не кривдив, але й не розумів. Мама досі не може змиритися з тим, що я живу сама і не поспішаю створювати сім’ю. Вона зовсім інша за характером, як і всі мої сестри, брат.

Нещодавно я записалася до клубу любителів філософії у нашому місті. Думаю, можливо там зможу знайти для себе друзів або, принаймні, однодумців.

Цікаво, що у дитинстві мама вважала мене дивною і навіть водила по бабусях. Знаєте, таких, які лікують святою водою. На жаль чи щастя, але мене не “вилікували”.

На той час психологи хоч і були, але до них звертатися було не прийнято. Тому до кабінету фахівця я потрапила лише у 30 років, зібравшись із думками.

Психолог пояснив, що зі мною все гаразд, просто я народилася відмінною від інших членів сім’ї. І це не вважається проблемою, якщо я сама не відчуваю дискомфорту.

Так що я щаслива бути самотньою і зовсім не розстроюсь, якщо в результаті залишуся зовсім одна.