– У мене є коханка, а якщо тобі щось не подобається, можеш повернутися назад до батьків, – заявив мені чоловік

Я вийшла заміє за хлопця, з яким познайомилася під час навчання в інституті. Після весілля переїхала до нього, до його квартири, що дісталася йому в подарунок від батьків. Я, дівчисько з сім’ї з статком нижче середнього, намагалася бути доброю дружиною. Готувала чоловікові сніданки, поки він спав. Приходивши із роботи, відразу ж вставала за плиту, щоб до повернення коханого на столі була смачна вечеря. Ніколи не суперечила, у всьому була поступливою.

Перші роки ми жили непогано. У нас народилося дві дочки. Чоловік приходив після роботи вчасно додому, не пив, не піднімав на мене руку. У вихідні ми всі разом вибиралися до міста, їздили на дачу, ходили до театру чи на якусь виставку.

Але згодом ситуація почала змінюватися не на краще. Спочатку чоловік почав затримуватись.

На мої запитання, в чому причина затримок, казав, що це не мого розуму справа. Потім він не прийшов ночувати. Я спершу злякалася, думала, щось трапилося. На дзвінки він не відповідав, я не знала, що й думати. Виявилось, у нього з’явилася коханка.

Звідки я дізналася про коханку? А він і не приховував. Вранці мені сказав, що зустрів своє перше кохання, і почуття знову спалахнули між ними. А я, якщо щось не подобається, можу повернутись назад до батьків. Він чудово розумів, що робити цього я не буду.

Батьки мої дотримуються принципу, за яким чоловік – головний у домі, як він сказав, так і має бути. А дружина повинна його слухатися, підкорятися, терпіти його витівки. Повернутися до них, значить вислухати на свою адресу масу неприємних слів, і в результаті бути вигнаною з батьківського дому.

Крім того, у нас маленьке селище, і повернення мене з двома дітьми викличе засудження з боку односельців, підуть плітки та домисли.

Мені довелося змиритись. Хоча я намагалася поговорити із чоловіком. Говорила, як сильно я його люблю, як не хочу його ні з ким ділити. Закликала до совісті та відповідальності перед дітьми. Нічого не помагало. На всі мої спроби повернути його в сім’ю він вказував мені на двері. Не подобається – ніхто не тримає.

Отак ми й продовжували жити. З одного боку, я з дівчатками, з іншого боку він зі своєю коханкою. Ні, до нас додому вона не приходила. Але я завжди відчувала її незриму присутність.

Від чоловіка пахло її духами, він серед ночі зривався на будь-який телефонний дзвінок, думаючи, що це вона дзвонить. Часто він не ночував удома, дуже часто вранці приходив злий і роздратований.

Чому він не з’їжджав, важко сказати. Підозрюю, вона не хотіла травмувати своїх дітей, приводячи до хати чужого дядька. До речі, вона була у розлученні. Зустрічалися вони або в неї, коли дітей не було вдома, або винаймали готель. Підозрюю, що коли ми з дітьми виїжджали на дачу, вони мешкали в нашій квартирі.

Кілька разів я пропонувала чоловікові розміняти квартиру або віддати нам з дівчинками дачу, щоб ми могли жити окремо. Але він не погоджувався. Говорив, що він не повинен ділитися зі мною тим, що дісталося йому від батьків. За законом так і є, я ж прийшла на все готове. Тож вимагати щось марно.

Він приділяє увагу дітям, дає гроші на їхнє утримання, на їжу. Я так само, як дбайлива дружина, готую йому, перу, підтримую в квартирі порядок. Я його як жінка вже не цікавлю. Ми навіть живемо у різних кімнатах.

Безумовно, можна було б зняти власне житло, жити окремо від нього, розлучитися. Але моєї зарплати не вистачить на все, незважаючи на те, що я отримуватиму аліменти на дітей. А чогось позбавляти дівчаток я не хочу, адже вони ні в чому не винні.

Отак ми й живемо. На вигляд, звичайна сім’я, яка веде загальний побут. Ніхто й не здогадується, що ми з чоловіком давно стали чужими один одному і створюємо ілюзію благополучної сім’ї лише заради дітей. Скільки це продовжуватиметься і чим закінчиться, ніхто не знає.