– Ти згодна стати мамою моєму синові на цілих три роки?

Моє життя склалось дуже непросто. У 25 років я одружився з красунею і розумницею Аліною. Ми прожили в шлюбі 5 років, але розлучилися коли нашому синові було 3 роки. Причиною розлучення стала не зрада з чиєї то сторони, ми просто зрозуміли, що не зійшлися характерами та життєвими цінностями. Мені хотілось домашнього тепла і затишку, а Аліна завжди жила роботою, вона навіть дома працювала. Ми залишились в нормальних відносинах і я постійно беру Матвія до себе.

З Уляною  ми одружилися півтора року тому. Вона була хорошою доброю ніжною жінкою і характери наші начебто зійшлися на цей раз. Дружина не опиралася моєму спілкуванню з сином, брала його. У вихідні, коли Матвій жив у нас, ми всі разом ходили в парк на атракціони або в кіно.

Якось раз мені подзвонила колишня дружина і попросила взяти сина до себе на час її відрядження, днів на десять. Я із задоволенням погодився, мені б взагалі хотілося забрати дитину на завжди, але я розумію, що маму замінити не зможу. Про цю новину я повідомив Уляну. Вона кивнула, але в вираженні її обличчя я помітив якесь невдоволення.

Матвій теж радів, що так довго житиме зі мною. Але довелося пояснити синові, що мені потрібно буде ходити на роботу в ці дні, а з ним буде сидіти Уляна, вона була у відпустці в той момент. Щовечора я, повертаючись додому, приносив щось смачненьке і ми проводили час за іграми. Через кілька днів я помітив, що син став якийсь дивний, але на питання про те, що з ним відбувається, Матвій знизував плечима і відповідав, що все добре.

У п’ятницю я звільнився значно раніше, ніж завжди і поспішав додому, щоб встигнути відвести сина і дружину на новий мультфільм в кінотеатрі. Прийшовши додому, я застав страшну картину: Уляна стояла над моїм сином з ременем, а той тремтячими руками складав якісь іграшки в коробку. При цьому моя дружина сильно кричала і всіляко обзивала сина.

– Уляна, що тут відбувається?

– Мені набридло бути нянькою твоєму синові! Він дурний і неслухняний! Вибирай, або я, або цей хлопчисько!

Дружина кинула ремінь і пішла в спальню, голосно грюкнувши дверима. Матвій кинувся до мене і розплакався. Як я не старався, син так і не розповів мені наскільки часто таке трапляється, але я і сам все зрозумів, це пояснювало дивний стан мого хлопчика.

Уляна виглянула зі спальні з питанням:

– Ну що? Вибрав?

– Ти серйозно?

– Серйозніше нікуди!

– Тоді я вибираю сина.

Дружина трохи розгубилася і спробувала виправдатися, але я сам зібрав її речі та виставив до дверей. Уляна, спостерігаючи все це, розплакалася і сунула мені в руку якусь папірець.

Розгорнувши його я зрозумів, що це медичний висновок. У ньому було написано, що моя дружина ніколи не зможе мати своїх дітей. Відірвавши свій погляд від аркуша паперу, я побачив картину, яку ніколи в житті не забуду:

Уляна сиділа на підлозі й ревіла, а Матвій стояв поруч, гладив її по руці та умовляв заспокоїтися. Дружина раптом різко обняла мого сина і зі словами «пробач мені, будь ласка» заридала ще сильніше.

Я зрозумів, що така поведінка Уляни – нервовий зрив. Але навіщо було зриватися на дитину, можна було просто поговорити …

Телефонний дзвінок повернув мене в реальність, дзвонила Аліна. Тепер вже ридала вона: її відправляли на стажування в Іспанію аж на три роки й вона не знала, як їй вчинити, брати Матвія з собою було нереально, а роботу втрачати їй дуже не хотілося. Я прикрив трубку рукою і запитав в Уляни:

– Ти згодна стати мамою Матвію на цілих три роки?

Від сліз дружина не могла говорити, але відчайдушно кивала і ще міцніше обіймала мого хлопчика. Я повідомив Аліні про наше рішення.

Через три роки Аліна не повернулася, вона вийшла заміж за іноземця. Матвій відмовився переїжджати в іншу країну, захотів залишитися з нами, але кожні канікули він їде до мами.