– Ти міняєш спосіб життя, або це кінець наших відносин

Ми з чоловіком разом уже 6 років. Наші відносини були просто казковими. До того, як у нас з’явилися діти, ми жили на широку ногу.

Чоловік непогано заробляв, плюс моя зарплата була досить пристойною. Ми практично ніколи не їли вдома. Вдень в кафешках, ввечері в ресторані. У вихідні: розваги, кіно, клуб, концерт. Двічі на рік поїздки за кордон у відпустку.  Я завжди могла дозволити купити собі новий одяг, хороший телефон, якісну косметику.

Халява закінчилася, коли з’явилися діти. Коли народились наші дочки-близнючки, я пішла в декрет, плюс витрат стало набагато більше. Памперси, дитяче харчування, хороший одяг, ліки, приватні клініки. Я не працюю, а витрати суттєво виросли. Та й ще й квартиру взяли в іпотеку трикімнатну, коли ще могли собі дозволити її платити.

Природно, жити так само безтурботно вже не виходило. Плюс часу ходити по кафе не було. Але чоловік не хотів міняти свій звичний спосіб життя.

Він намагався для дітей, ніколи не відмовляв в покупці їм того, що я просила. Але продовжував ходити по барах і ресторанах. Він говорив, що сильно втомлюється і йому потрібно якось розслаблятися. Він почав випивати. Дуже багато грошей стало йти на кафе. За вечір він міг залишити там близько тисячі.

Свекруха зі своєю дочкою намагалися його напоумити, але він нікого не хотів слухати.

Потім приєдналися мої батьки. Вони нам теж добре допомагали, тато подарував мені нову машину, щоб могла дітей в клініку на огляди водити. Дівчаткам завжди купували наймодніші іграшки. Мама, бачачи, як я переживаю щовечора, коли чоловік сидить в барі, не витримала і сказала, що так жити не можна. Вона сказала:

–  Годі тобі мучитися, розлучайся. Якщо людина не хоче змінюватися, то і не треба змушувати. А якщо залишишся, то і живіть, як хочете, ми більше допомагати не будемо.

Батьки не розуміли, чому вони повинні допомагати, в той час, як чоловік витрачає майже всі гроші на розваги. Я їх розуміла, але мені чекав важкий вибір.

Розмови з чоловіком не привели ні до чого хорошого. На кілька днів він виправлявся, нікуди не ходив, проводив час з сім’єю, а через тиждень все повторювалося знову. В один з таких днів я не витримала, забрала дітей, зібрала речі й поїхала до батьків. Давши йому подумати, що для нього важливіше.

Через деякий час чоловік приїхав, сказав, що вибрав сім’ю, а гулянки свої він припиняє.

Минуло вже багато часу. Дочки підросли й пішли в садок, а я повернулась на роботу. На щастя, зараз все добре.

Для себе зрозуміла, що іноді тільки такі радикальні заходи можуть виправити ситуацію, а просто розмови не завжди ефективні.