– Ти маєш порозумітися з моєю дочкою, – заявив мені наречений, але при цьому забороняв її виховувати

У мене скасувалося весілля. І я рада, що вчасно змогла подивитися на ситуацію тверезим поглядом, прикинути свої сили і відмовитися від щастя, що звалюється на мене. Тепер колишній наречений та його мама всім розповідають, що шлюбу не сталося, бо я погано ставилася до його дочки.

Мені зараз двадцять шість років. За плечима досвід тривалих стосунків, але до кілець справа не дійшла. Розрив я переживала важко, стосунки вимотали мене морально і залишили багато комплексів, тому довгий час я навіть не замислювалася про те, щоб усе повторити.

Але близько року тому я зустріла Святослава. Ми познайомилися на роботі, куди він улаштувався на місце моєї колеги, яка пішла в декрет. Сиділи ми в одному кабінеті, тож спілкуватися довелося одразу. Професійне спілкування швидко переросло на особисте.

Ми стали разом йти з роботи, гуляли разом, іноді ходили до кафе. Відносини почалися якось самі собою. За кілька місяців хлопець зізнався, що в нього від першого шлюбу є дочка. Те, що він уже був одружений, я знала, а ось про дочку він якось раніше не згадував.

– Ти мені так сподобалася, що я боявся тебе злякати. Але розумію, що про таке треба розповідати одразу, адже не кожна зможе зустрічатися з чоловіком, у якого є дитина.

Мені такий підхід сподобався, хоч і збентежило, що він не сказав про це раніше. Просто я не належу до категорії жінок, для яких чужих дітей не буває і вони розчулюються будь-якій дитині. Але при цьому я була готова спробувати потоваришувати з дочкою свого нареченого.

Дівчинку звали Сніжана, їй було вже п’ять років. З матір’ю її Свят розійшовся не дуже мирно, як я зрозуміла. За доньку мама не боролася, тож дівчинка залишилася з батьком. Але левову частину часу вихованням дитини займалася бабуся.

Святослав мав свою квартиру, де він жив із дочкою, а його мама щодня приходила до них, іноді забирала дитину на вихідні.

– Важко ростити дитину без жіночої руки. Особливо дівчинку. Я стараюся, бабуся старається, але маму ми їй не замінимо, – зітхав наречений.

З Сніжаною він мене знайомити не поспішав, я теж не рвалася. Але розуміла, що цей день настане.

– Не хочу зайвий раз вводити дитину у стрес. Вона дуже швидко прив’язується до людей. Познайомлю, коли зрозуміємо, що в нас все серйозно.

Ці слова мене неприємно вризили, але я вирішила не розвивати цієї теми. Все має йти своєю чергою, а там уже подивимося.

Ми зустрілися ще кілька місяців, а потім Свят запропонував мені вийти заміж і переїхати до нього.

– Ми дорослі люди, треба вже уживатися, притиратись один до одного. Навіщо витрачати час? – пояснив він мені свій вчинок.

Я була дещо збентежена такою поспішністю, але хлопець мені дуже подобався, мені хотілося за нього заміж, тож я погодилася. Зрештою, я нічого не втрачала.

Звичайно, було страшно, як я зійдусь з його дочкою, чи прийме вона мене, але наречений обіцяв, що все буде чудово і в нього чудова дитина. Перші два тижні проблем насправді не було, Сніжана поводилася дуже скромно, спокійно. Як я тепер розумію, вона просто звикала до нової людини.

Я відразу помітила, що дівчинка балована. Спочатку це не сильно впадало в очі, але потім ставало все помітнішим і помітнішим. Іграшки за собою вона не прибирала, в їжі була дуже вибаглива, звикла, що на будь-яку її примху відразу ж слідує позитивна реакція.

Так як у мене досвіду у вихованні дітей не було, я не лізла з порадами. Взагалі намагалася триматися осторонь і придивлятися. Святослав мене не квапив. Але я розуміла, що треба якось вмикатися. Хоча й не розуміла як, зауважень дитині робити не можна, якщо їй щось заборонити, то вона закочувалася в істериці і батько з бабусею навперебій кидалися втішати дитину, одразу скасовуючи заборону. На мої якісь боязкі зауваження не було взагалі ніякої реакції.

Будь-яка спроба закликати Сніжану до порядку одразу призводила до скандалу. Батько і бабуся вставали на бік дитини, вказуючи, що своїх дітей я не маю, тому нічого тут. Сніжана ж швидко опанувала фразу “ти мені не мама, ти ніхто”.

Коли ж я просто ігнорувала те, що творить дитина, мені прилітали за те, що дівчинкою зовсім не займаюся.

– Ти маєш порозумітися з моєю дочкою, інакше це буде не сім’я, – заявив мені Святослав.

– Порозумітися – це також як і ви перед нею скакати і виконувати будь-яке бажання?

– Це стати їй матір’ю.

А як нею стати? Зауважень робити не можна, виховувати не можна, суперечити не можна – тільки потурати і лишається. Але таке мене не влаштовує.

– Ти просто не любиш Сніжану, бо вона тобі не рідна, – виніс вердикт наречений.

Я посиділа, подумала та пішла збирати речі. Мені в цій родині робити нічого. Ставати ще однією маріонеткою розпещеної дитини я не збираюся, виховувати її вони не збираються, і мені не дадуть. Це все скінчиться дуже погано. З цими словами я будинок нареченого й покинула.

Тепер Святослав із мамою ходять і розповідають, яка я жахлива жінка, як ображала падчерку, і що саме через це вони мене вигнали. Навіть не переконую нікого, кому треба, правду знають.