– Ти маєш бути на ювілеї батька! Будуть гості, треба дотримуватися пристойності! – шипить мати

Для мене спілкування з сім’єю ще те випробування. Жодних приємних емоцій: тільки страх і ненависть, бо ні батька, ні матір я не люблю.

На вигляд у нас дуже благополучна і щаслива сім’я. Батьки всіма силами підтримують колись намальований образ, а я більше не хочу в цьому брати участь.

Взагалі дуже хочеться розповісти людям правду про те, що діялося в моєму дитинстві, але розумію, що моє слово нічого не варте проти слів батьків, так що і морочитися не буду.

Тим більше, що з мого одкровення вони зможуть зробити тільки новий піар: мовляв, вони всі такі чудові, все для дочки, а вона їх брудом поливає. Але нічого, вони все одно мене люблять.

Мати ще й заплакати не посоромиться: вона взагалі актриса хоч куди. Татко теж недалеко пішов: уміє зображати різні почуття, та так правдоподібно, що йому всі вірять.

Мої батьки обіймають досить високі посади у нашому місті. Місто у нас не дуже велике, але й не село на три двори та два свинарники.

У суспільстві їх знають лише з найкращого боку, а ось я знаю правду. За їхніми усмішками та ніжними поглядами ховається ненависть та зневага, це я знаю по собі.

Мені належало бути ідеальною: адже мої батьки такі шановні люди. Найменша моя помилка могла стати цяткою на їхній бездоганній репутації.

Одного разу в школі вчительці здалося, що від мене пахне димом, хоча я ніколи не диміла. Про свою підозру жаліслива жінка розповіла моїй матері: мовляв, придивіться. Мама не стала придивлятися, вона весь вечір мені влаштувала такий, що я ніколи не забуду.

Батько у “вихованні” брав участь рідше. Ось якщо у чверті вийшла четвірка, то тут уже рівень батька. Або якщо йому особисто щось про мене говорили, він теж відразу ж втручався.

Він записав мене на плавання, хоч я терпіти його не могла. Я взагалі спорт не дуже люблю: напевно через те, що батьків задовольняв лише один результат – перемога, а якщо я її не здобувала, то мене гнобили вдома.

Кілька разів я пропустила заняття: не захотіла йти, а тренер відразу ж зателефонував батькові. Той сказав, що я захворіла, а вдома мені серйозно влетіло.

Батьки ніколи не кричали. Удома було багато килимів, тож звукоізоляція непогана. Навіть сусіди за стіною не знали, що відбувається у нашій квартирі.

Всі довкола думали і досі думають, що ми ідеальна родина. Це, на жаль, не так. Як тільки у мене з’явилася нагода, я з дому втекла в інше місто. Навіть привід був гарний – поїхала вчитися в університеті.

Тільки я не вчилася, бо батьки вимагали від мене повного підпорядкування за те, що сплатять моє навчання. Я ж хотіла мати з ними якнайменше спільного, тому почала працювати.

Наслухалася від батьків гидот, обіцянок всяких поганих, але не здалася.

Я два роки спокійно жила без них, але тут з’явилася мати: як завжди з вимогою.

– Ти маєш бути на ювілеї батька! Будуть гості, треба дотримуватися пристойності! – Прошипіла вона мені, коли я запитала, навіщо мені приїжджати.

Ні, я в це зміїне гніздо не полезу ні за які гроші. Нехай викручуються, як хочуть. Мене цілком влаштує, якщо вони оголосять про мою смерть, тільки навряд чи це вийде у наш вік соцмереж.

Але після відмови прибути на батьківський ювілей сподіваюся, що від мене відстануть.