Ці люди не розуміли власних помилок. Софія більше не могла терпіти

До Софії в черговий раз подзвонила матір. Так-так, черговий, тому що незалежно від того, як принизили її ж власні батьки, на наступний день, вони знову будуть дзвонити й дружньо питати «як справи».

А Софія, як людина з совістю, що не може довго ображатись, буде доброзичливо відповідати, згнітивши зуби та відставивши власні почуття за двері.

Так ось, цей дзвінок не став винятком. І як багато інших дзвінків він завершився рівно тим же, чим і повинен був – мати знову рушила по наїждженій колії, мовляв, спочатку «живи як хочеш», а потім «так ти ж не живеш так, як треба».

Софія, навпаки, живе дуже добре. Нічим аморальним не займається, працює, цікавиться всяким. Звичайно, не завжди дотримує 100% лад у власній квартирі й не страждає педантизмом, як мати. Але тут вже у кожного свої недоліки.

Батьки чомусь думають, що Софія живе дуже нерозумно і неправильно, дуже ліниво та егоїстично.

Не питає пораду батьків у виборі майбутнього чоловіка – у нього мало грошей і він не знає всіх тонкощів ремонту, а значить не мужик. Він Софії не потрібен, і живе вона з ним тільки заради інтиму (їх слова).

Жінка приїжджає до батьків з почуттям обов’язку, поводиться спокійно, всіляко допомагає і намагається розвеселити, але її постійно у відповідь відповідають негативом.

Софія почала помічати, що їй намагаються нав’язати почуття провини та неповноцінності – і господарство вона веде не як жінка, і чоловік-то у не чоловік, і ледачі вони, і егоїсти вони, і невдячні вони, і батьківське здоров’я погіршують.

Ці люди не розуміли власних помилок. І терпіти більше Софія теж не мала бажання.