– Тобі вже 40, і з кожним роком шансів знайти хорошу пару все менше. Раптом я твоя доля? – видав мені сусід-пенсіонер

Після важкого розлучення я вирішила, що настав час пожити для себе. Нових стосунків я не шукала, діти виросли – якраз найкращий час, щоб зайнятися самопізнанням, психоаналізом тощо. Але, як виявилося, життя сповнене несподіваних поворотів. І ось з’явився він – не принц на білому коні, а Григорій, мій сусід-пенсіонер.

Спочатку я звернула на нього увагу тільки тому, що він часто сидів на своєму балконі на першому поверсі з газетою і чашкою чаю. Дядя Гриша завжди здавався мені доброзичливим – кивав, коли я проходила повз, але нічого більше. Але якось раз я пізно поверталася після зустрічі з подругами і побачила, що сусід чекає на мене на своєму балконі.

Ми привіталися, а потім до мене надійшла несподівана пропозиція.

– Добрий день, Таня! – сказав Григорій. – Я помітив, що ти останнім часом часто буваєш удома сама. Може, нам варто повечеряти разом? Я приготую щось смачне.

Я застигла, не знаючи, як відреагувати. З одного боку, це начебто прозвучало дуже мило і по-сусідськи. З іншого боку, у мене закрався сумнів. А раптом дядько Гриша вкладає в це якийсь романтичний сенс?

«Та ну, маячня, – подумала я, – він же набагато старший за мене. Я йому як донька, можна сказати. Напевно, просто старому нудно одному».

Зрештою, я вирішила погодитися. Навіщо відмовляти хорошій людині? Вечеря пройшла досить приємно. Ми розмовляли про його життя, про захоплення, про те, як дядько Гриша розважається на пенсії: їздить на риболовлю з друзями, розфарбовує картини за номерами.

Я слухала його і навіть у якийсь момент відчула, що починаю розслаблятися. А потім розмова прийняла дивний для мене оборот.

Сусід став скаржитися на самотність і казати, що було б чудово поруч мати таку чудову жінку, як я. Тому що «в житті важливо мати поруч того, хто розуміє тебе». На цьому моменті я ввічливо попрощалася.

Але відтоді щоразу, коли я бачила сусіда на майданчику чи в коридорі, він шукав можливість заговорити. Він умовляв мене проводити час із ним: «Заходь на чашечку чаю, я приготував твою улюблену випічку!»

Так, я любила випічку, але ось його наполегливість мене насторожувала. Я намагалася поводитися чемно, але незабаром зрозуміла, що його доброзичливість перетворюється на нав’язливість.
Одного разу він запросив мене на концерт – і я погодилася, бо концерт був справді гарний.

Але швидко пошкодувала, що пішла туди. Коли ми сиділи поруч, він поклав свою руку мені на плече і сказав: «Ти просто чудова». Я відчула, як на мене накотила хвиля збентеження. Я обережно прибрала його руку.

– Чому ти нічого не відповідаєш? – запитав сусід, ображено глянувши на мене. – Мені здається, між нами є справжній зв’язок. Ми ж просто ідеальна пара.

Я була приголомшена. Я не відчувала жодного зв’язку. У кращому разі, це були приятельські стосунки, які дядько Гриша намагався перетворити на щось більше. І я не шукала нового партнера, особливо такого, який би був ровесником мого батька.

– Я не готова до нових стосунків, – відповіла я, не вдаючись у подробиці. – Я просто хочу пожити для себе.

Він розчаровано зітхнув, але відстав. Я вже подумала, що Григорій більше не буде до мене підкочувати, але він лише дав мені невеликий перепочинок на тиждень. А потім знову спіймав мене біля під’їзду.

– Чому ти не хочеш дати мені шанс? – запитав він.

– Я вже говорила, що не шукаю стосунків, – спробувала ухилитися я.

– А час іде! – раптом сказав він. – Тобі вже сорок, і з кожним роком у тебе все менше шансів знайти чудову партію. Раптом я твій останній шанс?

Я здивовано подивилася на нього й уточнила:

– Ви?

Він зніяковів, але тут же відповів:

– Так! У мене своя квартира. Машина. Дача. І взагалі, це нормально, коли чоловік трохи старший.

– Але не на двадцять же з гаком років! – випалила я.

– Ти вже не в тому віці, щоб бути такою прискіпливою! – вигукнув дядько Гриша.

Тут я не витримала і розсміялася.

– Ну, ось така я погана, – відповіла я. – Вибачте, Григорію Івановичу, шукайте собі іншу молодицю, а до мене більше не чіпляйтеся.

Поки що сусід затих. І я сподіваюся, що на цьому його дивні чіпляння закінчаться.