– Та яка тобі різниця, це було до тебе! – бурчить чоловік. Ага, дитина – це така дрібниця

Дуже неприємно було з’ясувати, що чоловік має дитину від першого шлюбу. Я і про перший його шлюб нічого не знала, хоча прямо питала.

Паспорт у чоловіка чистий. Як я зрозуміла, він відновлював його після втрати. Хоча зараз мені здається, що він просто намагався таким чином приховати, що був одружений.

Я нічого не маю проти чоловіків із минулим. Розумію, що чоловік у тридцять вісім років цілком може бути розлучений, у цьому немає нічого дивного.

А ось чоловіки, які своє минуле, та ще й таке, приховують, мене насторожують. Відразу виникає питання – навіщо? І що такий чоловік може приховувати? Може, він має судимості за тяжкими статтями, може, він у минулому вживав якісь заборонені речовини, а я тут від нього дітей народжувати збираюся.

Причому мені про своє минуле розповів не мій чоловік, я взагалі випадково дізналася про все. Просто не на той час заїхала до свекрухи, де й побачила дитину.

Ми зі свекрухою добре спілкувалися. Не як подружки, звичайно, але в гості один одного звали, носами не крутили, нормально переносили одне одного, гостинці передавали.

Ось незадовго до цього мати чоловіка передавала нам голубці в контейнері. Голубці ми переклали, а тару треба було повернути. Не люблю, коли в мене на кухні чужий посуд валяється.

Подзвонила я свекрусі, домовилася, що заїду увечері після роботи. Але тут з’ясувалося, що секретар захворіла, а нам терміново треба передати документи на підпис.

Відправили мене, сказавши, що після цього завдання можу до наступного дня бути вільним. Документи я відвезла, а по дорозі назад вирішила заїхати до свекрухи, щоб по десять разів не мотатися.

Вона на пенсії, тому зазвичай вдома. Максимум може вийти в магазин чи лікарню, але в лікарню вона ходить з ранку, а з магазину я її і почекати можу.

Чомусь я вирішила їй не дзвонити, хоча зазвичай сповіщаю про свій візит. А тут подумала, що я все одно ввечері повинна була прийти, так що просто раніше заявлюся.

Свекруха була вдома, але якось дивно дивилася на мене: я б навіть сказала, злякано. Мене це напружило: мало що могло статися. А потім я почула дитячий голос із кухні. Якась дитина оповіщала, що чайник закипіла і кликала бабусю. А мій чоловік у свекрухи єдина дитина. Отже, онуки свекрухи можуть бути тільки від нього.

– Це дочка мого чоловіка, я правильно розумію? – я вирішила не ходити кругами.

Свекруха кивнула, якось уся поникла, запросила до квартири, щоб на порозі не тупцювати. Я машинально зайшла до квартири. З кухні виглянула п’ятирічна дівчинка, сказала “добрий день” і знову зникла на кухні.

Мене як курним мішком по голові. Свекруха також не знала, з чого почати. Тільки й спромоглася видавити, що з першою дружиною мій чоловік розійшовся ще до нашого знайомства. Ну, хоч на цьому спасибі.

– Він не велів тобі говорити про дочку та колишню дружину, хоча я вважаю це неправильним, – заявила нарешті свекруха, а я тільки кивнула.

Якось струснувшись, я віддала контейнер, швидко попрощалася і вийшла із квартири. Голова пухла, треба було просто пройтися і покласти все в черепній коробці.

Додому я прийшла в спустошенні, де зустріла чоловіка, який уже все знав від своєї мами. Він з порога почав говорити, що я собі зараз придумаю якесь марення, ось він і не казав нічого.

– Та яка тобі різниця? Це було до тебе! – почав обурюватись чоловік, коли я почала ставити запитання.

І справді, яка мені різниця? Загалом раптово з’ясувала, що у чоловіка є дитина. Дрібниця яка! Треба було махнути рукою і забути: це ж дрібниці.

– Заспокоїшся – поговоримо, – буркнув чоловік.

А я не вгамуюся. Я тепер постійно думаю, що він ще може приховувати від мене. Про яку довіру може йтися після такого? Ми рік одружені, рік зустрічалися, а він за два роки жодного разу не сказав про дитину.

Я сподівалася, що зможу змиритись, але не змогла. Думаю, буде розлучення. Цікаво, чоловік після мене мінятиме паспорт чи все-таки залишить?