– Та нам ця дача даром не потрібна, – говорила дружина брата. А тепер ниє, що дітям у місті доводиться літо проводити

Ой, який у нас у сім’ї зараз стоїть чудовий скандальчик, просто любо-дорого послухати. Я із затаєною зловтіхою спостерігаю, як моєму м’якотілому братику його законна дружина мозок просиджує. А не треба було так глибоко під каблук дружини забиратися. Тепер нехай терпить.

Причина скандальчика в нашій дачі. Вона належала нашій бабусі, а після її смерті мама сказала, що сама нею опікуватися не буде, тому або ми з братом беремо всі турботи на себе, або просто продаємо її і ділимо гроші. І тут думки розділилися.

Ми з чоловіком бачили в дачі потенціал і голосували за те, щоб дачу залишити. А ось дружина брата морщила ніс і заявляла, що їй даром ця дача не потрібна. Брат же, як сумний ослик, підтакував дружині. Він завжди їй підтакував, що дуже дратувало.

Дружина брата квапила, вимагала продати дачу, бо горіла бажанням купити машину. Мама від цього питання самоусунулася, як і обіцяла, а ми з чоловіком прикинули всі за і проти, узяли кредит і викупили дачу у своє безроздільне володіння.

Угодою були задоволені всі, хоча наша вигода спочатку не була такою очевидною. Дачна ділянка була великою, але бабуся обробляла її не повністю, а тільки невелику ділянку біля будинку, даючи змогу решті володінь заростати собі на втіху.

Будиночок на ділянці був, але в досить жалюгідному стані. Там уже й дах підтікав, і стіни ходором ходили, а підлога грозила проломитися будь-якої миті. Вкладень цей будиночок вимагав чималих.

Але були й незаперечні плюси. Електрика і вода цілорічні, дороги взимку чистять, до найближчого магазину можна дістатися за двадцять хвилин пішки. Ніби як і недалеко, але ніякого шуму і зайвих вихлопних газів. Краса, одним словом.

Дачу ми приводили в божеський вигляд дуже довго. Великих вливань ми собі дозволити не могли. Треба було віддати борг, який позичали у брата чоловіка на купівлю квартири, а потім народилася дитина, що теж не поліпшило фінансову ситуацію.

Доводилося економити, але ми знали, що отримаємо в результаті. Те, що нам доводилося обмежуватися в коштах, чомусь дуже тішило дружину брата. Вона не могла втримати чудового погляду, коли розповідала, як вони з’їздили відпочити або закінчили ремонт у квартирі. Так, нам не світило найближчим часом ні того, ні іншого.

Але три роки тому ми нарешті закінчили основні роботи. Звісно, є ще купа дрібних доопрацювань, але у своєму будинку завжди буде, чим зайнятися. Дача вийшла хороша. Навіть не дача, а заміський будинок.

Єдине, що нас утримувало від переїзду, це те, що старша дитина ходила до школи, а молодша до дитячого садка. Та й у нас із чоловіком робота в місті. Мотатися постійно з міста на дачу і назад із дітьми було складно, на автомобіль ми поки що не змогли накопичити.

Але все минуле літо ми з травня по вересень провели у своєму будинку. Старший на канікулах, молодший був із мамою в нас у будинку. Мама вийшла на пенсію і погодилася на літо переїхати до нас на дачу, оцінивши всі плюси заміського життя.

А дружина брата тільки заздрила. Ми запрошували їх у гості кілька разів, і її перекошене обличчя дарувало мені справжнє задоволення. Потім ця хитруватка вирішила натиснути на брата, мовляв, наші діти на дачі повітрям дихають, у басейні хлюпочуться, вітаміни з грядки їдять, а їхні в місті в задусі сидять.

Брат пробував підкотитися з цим питанням до мене, мовляв, нечесно якось виходить, але я ткнула йому в ніс документами на дачу. Їм вона була непотрібна, а тепер це моя власність, тож інколи на запрошення в гості вони приїжджатимуть, але ні про яке переселення їхніх дітей до нас на дачу на літо навіть розмови бути не може.

Тоді дружина брата спробувала пробитися через нашу маму. Типу, одним онукам добре, і на дачі, і бабуся тут при них, а як же інші онуки, на них плювати? Але мама її відбрила, відповівши, що вона тут сама в гостях і жодних рішень ухвалювати не може.

З онуками від сина у мами близьких стосунків немає, знову ж таки спасибі невістці. Вона зробила все, щоб мама з ними не спілкувалася. Мама погорювала, але змирилася, повністю віддавшись турботі про моїх дітей

– Звісно, онуки від невістки не потрібні, люблять тільки від рідної донечки, – отруйно пересмикувала слова мами невістка.

Ну і хто їй винен? З мамою нашою стосунки зіпсувала, зі мною теж, дача їй не потрібна була, а тепер чекає якихось добрих почуттів до себе? А з якого?