– Синку, я хочу сережки з діамантом, – скромно промовила свекруха

Мій чоловік дуже прив’язаний до своєї матері. Для Сергія слово Віри Матвіївни – закон. Однак до мене свекруха ніколи не лізла з непроханими порадами, не намагалася налаштувати сина проти мене. Тож претензій я до неї не мала.

Ми із Сергієм заробляємо не мільйони. До того ж, у нас є чотирирічна дочка Ліза, якій потрібно оплачувати приватний дитячий садок поряд з будинком. А ще взяли трикімнатну квартиру в іпотеку.

Вільних грошей ніколи не буває, але ми не бідуємо. Щороку відпочинок на морі на недорогих курортах, взимку їздимо на лижі

Подарунки ми прийнято дарувати один одному практичні. Якщо я хочу дорогу якісну куртку, але не можу собі її дозволити, то чоловік мені дарує її на день народження. А у Серьоги в такий спосіб поповнюється колекція гарних інструментів.

Віру Матвіївну ми не обділяємо. Має гарну пенсію, але раз на місяць син привозить їй сумку з улюбленими продуктами – дорога риба, улюблений сир, парне м’ясо, фрукти та цукерки.

На дні народження, Новий рік та 8 березня радіємо її гарним посудом, побутовою технікою. Все дороге, але корисне та практичне.

А тут повідомила мені дорога свекруха, що планує гарно відзначити своє сімдесятиріччя. Ніколи, каже, собі такого не дозволяла, завжди гроші шкодувала. А тепер захотілося з розмахом ювілей провести, покликати гостей.

– Треба б допомогти мамі зі святом, – задумливо промовив Сергійко, щось зосереджено вираховуючи в умі.

Я похитала головою. У нас бюджет чітко розписаний, чимось доведеться жертвувати заради посиденьок у ресторані. Але чого ми можемо відмовитися заради того, щоб Віра Матвіївна напоїла і нагодувала натовп родичів і друзів?

– У мене відкладено на ремонт гаража, – сказав чоловік невпевнено, – може, з ремонтом почекаємо, зате допоможемо мамі?

Я знизала плечима. Мене мало хвилював ремонт гаража, але якщо вже відмовлятися від нього, то краще купити всій сімʼї якісне зимове взуття. А не зливати все у дурне свято. Але сперечатися із Сергійком я не стала. Знаючи, як він ставиться до матері, розуміла, що заради неї все одно знайде, де взяти гроші. Навіть від власної машини відмовиться, якщо буде потрібно.

Віра Матвіївна грошей не просила, але дуже зраділа допомозі.

– Ну, а на тамаду я знайду. Дещо відклала з пенсії, дякую, діти, – з вдячністю вимовила свекруха.

Однак те, що відповів їй Сергій, вибило мене з колії. Я думала, що наша допомога з рестораном – це подарунок свекрусі. Але мій чоловік так не вважав.

Він запитав у матері, який подарунок вона хотіла б – посудомийну машину чи робот-пилосос? Так, мене збентежили слова Сергія, але те, що сказала Віра Матвіївна, просто вбило мене.

– Хочу сережки з діамантом, – скромно промовила свекруха, посміхаючись, як ні в чому не бувало. Голос її при цьому звучав так, начебто вона просила міксер у подарунок.

Я готова була обуритися, але чомусь не могла вимовити жодного слова. Сергій був збентежений, однак… кивнув.

– Тобі будуть сережки, – відповів він і обійняв матір.

– Дякую, мій любий. Ніколи такої розкоші в мене не було, а так захотілося на старість років, – відповіла Віра Матвіївна, продовжуючи добродушно посміхатися.

Вони у своєму розумі взагалі? Що мати, що її синочок – вони, мабуть, здуріли? Чи це жарт? Однак коли ми повернулися додому, Сергій запевнив мене, що це не був жарт. Мама отримає сережки з діамантом, чого це йому не вартувало.

Що означає «чого б йому не вартувало»?

Але чоловік ніби мене не чув. Купив дорогі сережки у кредит. Коли він сказав мені, яку суму протягом року він віддаватиме із зарплати, я мало не розплакалася.

– Ми ж хотіли Лізу віддати на англійську, – вигукнула я, розуміючи, що тепер це нам не по кишені.

– Лізі доведеться відмовитися від англійської цього року, а ми з тобою один рік побудемо вдома замість моря, – сказав чоловік, як відрізав.

Я була дуже зла, але справа зроблена. Не розлучатися тепер через це.На святі я побачила, як свекруха вихваляється нашим подарунком перед родичами та іншими бабульками. Виглядало це, звісно, ​​смішно.

Ну а нас Віра Матвіївна цілувала та обіймала. Загалом на святі вона веселилася від душі. Однак до кінця вечора з’ясувалося жахливе – одну сережку вона втратила. Усе обшукали, але не знайшли дорогої зникнення.

Свекруха страшенно засмутилася, ридала як маленька. От тільки мені зовсім не шкода було. Як можна було так безладно поставитися до дорогої речі?

Але найжахливіше було це. Сергій втішав свою матір як міг, і краєм вуха я почула, що він пообіцяв купити їй такі самі сережки!