Син оселив у нас свою дівчину. Тепер вона вважає себе повноцінною господаркою в квартирі, а я нічого не можу з цим вдіяти

Сама не розумію, як докотилася до такої ситуації і розуму не докладу, як мені правильно вчинити.

Маю єдиного сина, йому зараз 23 роки. Народила я його пізно, у 37 років. Дитина була дуже довгоочікувана і бажана. До цього лікарі тільки співчували і розводили руками. Через багато років сліз та безуспішних спроб сталося справжнє диво, у нас народився син. Малюк ріс у сім’ї, де він був єдиною дитиною, сестер і братів, навіть двоюрідних, не було, тому всі дорослі його опікувалися і балували.

Нам із чоловіком часто говорили оточуючі, вихователі та шкільні вчителі, що нашому синові дуже багато дозволено і це не найкращим чином позначається на його поведінці. Ми правда намагалися якийсь час бути з ним суворішим, але і в мене, і в мого чоловіка дуже м’який характер. Такі ми вже є. Бабусі теж балували онука, завжди задаровували подарунками, приділяли багато уваги. Адже він єдиний онук у них, їх легко можна зрозуміти.

У школі мій Костя не дуже добре навчався, після 9 класу пішов у технікум. Боявся, що до ВНЗ не вступить, а ми б не потягнули фінансово. У нас тоді трапилося в сім’ї більше горя, мій чоловік пішов із життя. Мені довелося самій дбати про сина і про стареньку маму.

Син відучився, абияк закінчив технікум. Влаштувався працювати в автосервіс. Платять небагато, але він каже, що йому на все вистачає.

Через те, що все життя сина балувала, він зовсім не замислюється про своє майбутнє. Якщо сказати точніше, то він може і замислюється, але робить далеко не ті висновки, які мені б хотілося.

Донедавна ми жили втрьох у невеликій двокімнатній квартирі: я, Костя та моя мама. Мама живе з нами давно, від народження сина. Вона часто нам допомагала з ним, коли Костя був ще маленьким, а ми з чоловіком були на роботі.

А жили ми втрьох лише до недавнього часу, бо кілька місяців тому Костя привів до будинку свою дівчину. Найбільше мене обурило, що навіть ніхто ні про що не питав. Та чого там говорити, мене навіть перед фактом ніхто не ставив. Спочатку його пасія частенько залишалася ночувати у нас, а потім через тижнів зо два, я поступово почала виявляти в квартирі її речі: то зубна щітка у ванній, то фен, то виявила її домашні капці у передпокої, а потім і зовсім побачила кілька сумок з її речами.

Обранка сина мені не подобається зовсім. Зі мною та мамою вона лише зрідка може перекинутися парою слів. Та я навіть не знаю, якщо чесно, про що нам з нею говорити. Бачили б ви її зовнішній вигляд, одразу б мене зрозуміли. Це справжнісінький нічний кошмар! Обидві руки в татуюваннях, на носі пірсинг, а волосся взагалі заслуговує на окрему увагу. Вся голова заплетена в якісь незрозумілі коси, в які вплете волосся кількох кольорів веселки.

Я взагалі не розумію, що мій син знайшов у цій дамі. Мало того, що виглядає вона просто кошмарно, так ще й хамовата, груба та абсолютно не господарська. На кухню вона приходить лише для того, щоб узяти щось із холодильника та занести до кімнати сина. Я ніколи не бачила, щоб вона щось приготувала чи забралася. Натомість вона почувається так, начебто вже стала тут повноправною господаркою. Спокійно лазить по холодильнику, бере наші продукти, довго сидить у ванній, навіть нікого ні про що не питаючи.

Я спробувала поговорити з сином, трохи вправити йому мізки, щоби він якось вплинув на свою дівчину, але він повністю на її боці.

– Це практично моя дружина. Вважай, що вона член нашої сім’ї, а не одружуємося ми лише тому, що у нас грошей на нормальне весілля поки що немає, – відповів він.

Не дивно, що вони не мають грошей. Син заробляє десять тисяч, а його обраниця взагалі не працює. Зрідка виходить на якісь підробітки, але отримує копійки.

У будь-якій ситуації син встає на бік своєї обраниці. Мене найбільше обурює, що вона справді поводиться так, ніби ми з матір’ю тут ніхто. Вона просто може привести в гості своїх подруг, і вони довго сидять на кухні. Добре, що хоч не п’ють і не влаштовують галасливих гулянок. Тоді я б взагалі не знала, як мені бути і як жити далі.

Покликала якось обох на розмову. Сказала, щоби шукали собі квартиру, якщо вони вирішили жити сім’єю. Син на мене образився, мовляв, рідна мати з дому виганяє, а його дівчина взагалі почала вичавлювати сльози і тиснути на жалість.

– У нас грошей немає на орендоване житло, так би вже давно з’їхали б. “Не на вулиці ж нам жити”, – сказала вона і відразу в сльози.

Мама, побачивши все це, теж у сльози, звинуватила мене в тому, що я погана мати, коли дітей із квартири виганяю.

Так, якби син привів нормальну дівчину в будинок, по-людськи б нас представив, все обговорили б, то й ніхто не був би проти. А тут просто нахабно поставив перед фактом, чи живуть вони практично повністю за наш рахунок, їдять наші продукти, комуналку теж я повністю оплачую. Всю зарплату сина вони витрачають на розваги та нові шмотки, звідки ж тут грошам взятися?

Син пообіцяв знайти більш високооплачувану роботу, щоб вирішити їхнє питання з житлом, але вже майже місяць усі без змін.

Не можу я так далі, ситуація ця мене моторошно злить і дратує, як і дівчина сина. Та й мама знову нервуватиме, але й жити так далі стає нестерпно.