Син із дружиною та трьома дітьми туляться в однушці. Дивувалась, чому не розширюються. А правда мене дуже здивувала

Мій син Олег одружений уже дев’ять років. За цей час у нього із дружиною Оксаною з’явилося троє дітей. Старші хлопчики погодки, їм вісім та сім років. Молодшій онучці Іринці майже два. І все сімейство сина досі мешкає в однокімнатній квартирі.

Спочатку, коли Олег тільки створив сім’ю, площі сорок квадратів їм з Оксаною цілком вистачало. Але незабаром невістка завагітніла. І тоді вперше постало питання про те, що потрібно розширювати житлоплощу.

Втім, тоді ми цей момент обговорили, вирішили, що діти в майбутньому обов’язково поміняють однушку з доплатою на двійку, і все.

Потім народився первісток і стало якось не до того. Памперси, безсонні ночі, перші зубки та інші принади.

Не встиг старший трохи підрости, як Оксана знову завагітніла. Цього разу вагітність протікала складніше.

Але коли хлопчики трохи подорослішали, я почала розмовляти з Олегом і Оксаною про те, що для сім’ї з чотирьох чоловік їхня однокімнатна квартира стала занадто тісною.

Як-не-як у мене двушка. У хлопчиків з’явиться своя кімната. Вже краще, ніж тулитися. Але Олежка відмовився. Сказав, що до мого району переїжджати вони не хочуть. Адже йому доведеться рано вставати, щоб до роботи добиратися.

Та й узагалі, до свого престижного району вони з дружиною вже настільки звикли, що переїжджати звідси їм зовсім не хочеться. Якщо вже і поміняють колись квартиру, то виберуть десь поблизу від свого нинішнього житла.

Далі діти почали збирати гроші на доплату для обміну. Щоправда, справа рухалася повільно. Адже Оксана була в декреті, та й малечі постійно то одне, то інше було потрібно.

І тоді я, подумавши, запропонувала продати мою дачу та віддати сім’ї сина гроші. Це рішення далося мені дуже нелегко. Адже свій будиночок і ділянку за містом, що залишилася мені від батьків, я дуже любила.Та й місце дуже гарне. Поруч ліс та озеро. Сусіди чудові…

Тільки ось улюблена сім’я та комфорт моїх онуків набагато важливіші. Але син, знаючи, як сильно я люблю свою дачу, відмовився. І продовжував потроху збирати гроші. Тоді я, подумавши, теж почала заощаджувати. Вирішила, що зберу якусь суму і віддам її на обмін.

Потім Оксана народила Іринку, і тепер у квартирі сина стало ще тісніше. Звичайно, Олежка молодець. Продумав і зробив сам двоярусне ліжко, що піднімається догори столик, балкон утеплив і купив туди комод і полички, щоб у кімнаті місця було більше.

Там же, на балконі, зараз стояла коробка з іграшками. Та й кухню продумали і зробили так, щоб обідній стіл можна було будь-якої миті перетворити на письмовий, де хлопчики роблять уроки і над ним зробили гарне освітлення.

Загалом тепер квартира дітей і онуків була максимально продумана.

Тільки ось площі для сім’ї з п’яти осіб все одно мало. Щоразу, коли я приходила до них у гості, намагалася порушувати питання про розширення.

Певну суму син уже зібрав, та й я свої нагромадження віддам на таку мету з радістю. До того ж, є материнський капітал, а це непогана сума.

Можна взяти кредит у банку, тоді двушку в будь-якому випадку вже можна взяти, якщо продати цю квартиру. А якщо затягнути пояси, то і на троячку можна замахнутися. Але чомусь на всі мої пропозиції Оксана відмовляла. А Олежка казав, що потрібно ще трохи часу, щоби підібрати гроші.

Досить довго я не розуміла, чому все відбувається саме так. Але правду я дізналася випадково. Спочатку в розмові моя сусідка побіжно згадала, що мої діти великі молодці. Адже власну квартиру продумали так, щоб усім членам сім’ї було максимально зручно.

Мені б замислитись, звідки стороння людина про це знає… Але на той момент я просто з нею погодилася. Проте потім, коли практично така сама розмова сталася з колегою на роботі, я уточнила, звідки у неї такі відомості.

І тут з’ясувалося, що моя невістка веде блог про те, як в п’ятьох можна жити в однокімнатній квартирі.

Я поїхала до сина додому, щоб поставити запитання невістці, чи це правда. Вона нічого не заперечувала. Навпаки, сказала:

— Я в декреті також намагаюся заробляти, щоб допомогти чоловікові зібрати гроші. Монетизую свій блог. А ще проводжу прямі ефіри, за які чудово платять. Адже люди шкодують  нас, і наших дітей!

Як на мене, так це жахливо! Адже заробляти гроші на жалості та співчутті до дітей просто огидно!

Все це я висловила та попросила більше не вести блог. Краще вже я продам свою дачу і віддам дітям гроші, ніж продовжувати ганьбити себе і свою сім’ю!

На жаль, моїх слів невістка не почула і не зробила жодних висновків. Адже вона не бачить у цій ситуації нічого поганого. Та й син дружину підтримав. Ну а мені зараз дуже соромно. За себе та за сім’ю сина. Адже вся ця історія виглядає як випрошування милостині зі жалості. Як на мене, так це дуже принизливо!

Як переконати сина та його дружину, я гадки не маю. Дуже сподіваюся, що рано чи пізно вони почують мене і припинять ганьбитися.