Свекрусі не подобалося, що я маю дитину від першого шлюбу, але коли народився її рідний онук, теж не зраділа

Я старша за чоловіка на сім років. Ця обставина дуже злить і дратує мою свекруху Ганну Іванівну. Звичайно, не про таку невістку вона мріяла.

Крім різниці у віці, дратує її і те, що Вітя мій другий чоловік. Від першого у мене є дочка – Віка.

Після розлучення мій колишній не давав мені проходу, зустрічав на вулиці, намагався з’ясовувати стосунки.

У цей момент його гукнув чоловічий голос. Мій екс-чоловік оцінив зріст і ширину плечей незнайомця і швиденько втік. Так я з Вітьою й познайомилася.

Через рік ми одружилися, що розчарувало Ганну Іванівну. Невістка, яка не має ні колу, ні двору, та ще й з причепом – це зовсім не підходяща пара для її сина.

Віктор мати слухати не збирався. Більше того, він удочерив Віку, колишній чоловік все одно аліменти не платив і на прохання написати відмову від батьківства охоче погодився.

Вітя продав кімнату в гуртожитку, що дісталася йому від померлого батька, зайняв грошей у знайомих і купив невелику двокімнатну квартиру. Свекруха приходила до нас у гості і зводила мене причіпками та зауваженнями.

Головною її претензією був мій вік:

– Ти вже стара і не зможеш народити Віктору спадкоємця! – щоразу говорила вона.

Замовкла Ганна Іванівна лише тоді, коли Віктор приніс їй довідку. Виявляється, через хворобу, перенесену в юності, у нього майже немає шансів стати батьком.

Ганна Іванівна вгамувалась і переключила свою увагу на сім’ю своєї доньки.

Ми з Вітьою працювали та жили дуже дружно. Поступово розрахувалися з боргами, почали мандрувати країною.

Коли ми поверталися додому після відвідин старовинного монастиря, потрапили в аварію. Ніхто сильно не постраждав, натомість у лікарні з’ясувалося, що я вагітна. Радості Віті не було меж.

А ось Ганна Іванівна дивилася на мене з підозрою.

– Якось дивно виходить, – якось заговорила вона зі мною, поки Віктора не було вдома, – синові сказали, що він дітей мати не може, а потім бац, і ти завагітніла.

– Лікар сказав, що шанси мінімальні, але вони є, – відповіла я, не розуміючи, куди хилить свекруха.

– Ну так, мінімальні, тобто майже ніяких, – пожувала вона губами, – і раптом ти вагітна.

– Ви на що натякаєте? – сердито запитала я.

– Ні на що, – невинно заплескала очима Ганна Іванівна, – просто дивно.

– Це дитина Віті, – відрізала я.

– Це ти так кажеш! – раптом прошипіла свекруха. — Охомутала молодого хлопця, у борги його увігнала, чужу дитину на нього повісила, а тепер і другу, нагуляну, теж хочеш повісити?

– Що ви собі дозволяєте? – від злості в мене потемніло в очах. – Я люблю Вітю, що у нас буде дитина – це диво!

– Ага, чи хтось інший допоміг, – прошипіла свекруха.

Мені раптом стало погано, і я припала до стіни.

– Ідіть з нашого дому! – з останніх сил вигукнула я в обличчя свекрухи.

Ганна Іванівна пішла. Мене поклали на збереження. Коли Вітя прийшов мене відвідати, я розповіла йому все про візит його матері.

Мій чоловік зблід і пообіцяв з усім розібратися. Я навіть не уявляла, як мені після цього спілкуватися з Ганною Іванівною, після її слів, після такого відношення?

Вагітність проходила важко, я часто лежала на збереженні, чоловік та дочка мене відвідували. Моя мама приїхала з села і допомагала Віктору вести побут, доглядала Віку. Ганна Іванівна мовчала і жодного разу не дізналася про моє здоров’я.

Маля народилося здоровим і міцним. З пологового будинку мене забрав Віктор і привіз до квартири. Там чекали родичі.

Останньою привітати мене підійшла Ганна Іванівна. На очах свекрухи я здивовано побачила сльози.

– Вибач, Світланка, що думала погано про тебе, – Ганна Іванівна тепло обняла мене за плечі, – до лікарні довела.

Я ніяково подякувала їй за теплі слова.

– Знаю, що дитина від Віті, – продовжувала свекруха, – пробач мені, дурну стару.

Я кивнула і з запитанням подивилася на чоловіка.

Пізніше увечері Вітя розповів, що зробив тест на батьківство та показав його матері. Я спочатку образилася, але потім зрозуміла, що це було відмінним рішенням – більше Ганна Іванівна не стане мене викривати з цього приводу.

Справді, після цього свекруху немовби підмінили. Тепер вона добра і чуйна бабуся для онуків, мати для сина та наставниця для мене.