Свекруха образилася, що чоловік подарував мені дорогий подарунок на 14 лютого

Свекруха має день народження 14 лютого. Про день Святого Валентина вона не знає. У її молодості цього свята не було. Втім, і наше покоління почало відзначати 14 лютого відносно нещодавно.

Зазвичай ми з Михайлом, моїм чоловіком, дарували один одному милі подарунки: солодощі, парфумерію. Але цього року я одержала розкішний подарунок. Чоловік планував подарувати мені на Новий рік шубу. Але річну премію затримали і гроші він отримав лише на початку лютого.

– Вибач, кохана, не вийшло до Нового року, – посміхаючись сказав мені Мишко, із задоволенням розглядаючи мене в обновці. Біла шубка сиділа на мені просто незрівнянно – коротенька, елегантна і дуже тепла.

– Охоче ​​приймаю її як дар на день Святого Валентина, – сказала я. Адже так сталося, що день покупки збігся зі святом усіх закоханих.

Цього вечора ми мали йти до свекрухи. Вона давно мріяла про гриль, і ми купили їй саме ту модель, на яке вона поклала око. Як чудово, що в перший же день я мала привід “вигуляти” мою нову шубку.

До сьомої години ми приїхали до свекрухи. Вона відчинила нам двері і почала вохкати, приймаючи букет троянд.

– Мишко, Олічка, ну не треба було так витрачатися, адже троянди дорогі! – щебетала Ганна Сергіївна. А коли вона побачила упаковку із грилем, то ахнула від задоволення.

Настрій у Анни Сергіївни був чудовий, поки вона не помітила шубку. Свекруха затримала погляд на моїй обновці.

– І з якого приводу? – кисло посміхаючись, поцікавилася вона.

– Сьогодні ж день Святого Валентина, ось і вирішив побалувати дружину добрим подарунком! – відповів мій чоловік.

Настрій іменинниці був зіпсований. Гості веселилися, але Ганна Сергіївна сиділа похмуріше за хмару. Її подруга Віра Степанівна сиділа поряд. Вона пошепки запитала мою свекруху, чому та засумувала.

– Свято Святого Валентина! Чого тільки не вигадають, щоб у мужиків гроші виманювати. От ростиш-ростиш сина, а він, замість того, щоб матері шубу купити на день народження, дарує хутра якійсь дівці! – бурчала свекруха. Вона говорила тихо, але я все змогла почути.

– Не якійсь дівці, а законній дружині! Та й тебе подарунком не обділили. Я душу віддала б за такий гриль чудовий. Дорога модель, подруго, радуйся! – розумно відповіла Віра Степанівна.

Мені було неприємно. Коли ми поверталися додому, я розповіла чоловікові про реакцію Анни Сергіївни. Тоді він не надав особливого значення її образам, але незабаром згадав нашу розмову.

Коли Мишко подзвонив матері, вона розмовляла з ним сухо. Чоловік завжди спілкувався з нею на гучному зв’язку, тому їхню розмову я почула.

– Що це ти вирішив подзвонити? Невже твоя дружина собі ніяке свято не вигадала, щоб подарунок виманити в тебе?

Ух, як розсердився Мишко. Мені навіть довелося його заспокоювати. Адже мій чоловік ніколи не ображав матір. Він допомагав їй на дачі, купував продукти та гроші давав.

З того дня Михайло перестав дзвонити матері. А на її дзвінки відповідав сухо та коротко.

Ганна Сергіївна намагалася добитися, щоб син більше балував її, ніж власну дружину. Ось і вирішила показати свій заздрісний характер і жадібність. Але як у казці про стару з розбитим коритом, лишилася ні з чим.

Неприємно мені було причиною сварки найближчих людей, але я ні в чому не винна. Ось так світлий добрий день усіх закоханих вніс розбрат у сім’ю. Але я ні про що не шкодую – надто вже шубка моя гарна! А чоловік зі своєю заздрісною матір’ю хай сам розуміється!