Сусідка змусила мене зробити ДНК-тест, щоб довести, що моя дитина не від її чоловіка

Я багато років живу на одній сходовій клітці з неадекватною сусідкою. Я вже кілька років у розлученні, моя старша донька виросла і живе окремо, а ось молодшій лише три роки, і, звісно, вона живе зі мною.

І нюанс у тому, що я завагітніла від чоловіка, коли ми вже були на межі розлучення.

Поговорили з ним, вирішили залишити дитину. Чоловік сказав, що буде допомагати. А потім він переїхав і одружився вдруге. До дітей не приїжджав, але хоча б гроші на картку переказував мені регулярно.

Повертаємося до теми про сусідку. Вона в нас дама неадекватна. Основна її дивина в тому, що вона шалено ревнує свого чоловіка. Буквально до кожного стовпа.

У принципі, якоюсь мірою я можу її зрозуміти. Сусід – високий, симпатичний, займається спортом і, наскільки я знаю, непогано заробляє.

Не знаю, чи зраджує він дружині, але, принаймні, у мене з ним жодного разу нічого не було. І навіть жодних знаків уваги Ігор мені не надавав. Але Інна чомусь вирішила, що він давно зраджує їй зі мною. Хоча жодних доказів тому не було.

І поки я жила з чоловіком, Інна ще не сильно мене діставала. А після розлучення її підозри посилилися. Інна, коли помітила мій живіт, весь час намагалася з’ясувати, від кого в мене дитина, оскільки чоловіка на той момент у мене вже не було.

Природно, мені не дуже хотілося афішувати історію про колишнього чоловіка, тому я просто відповідала сусідці, що це не її справа.

З чого вона раптово зробила висновок, що моя молодша донька від її чоловіка! І якось буквально спіймала мене в під’їзді й почала кричати, щоб я зізналася, що це дитина Ігоря.

– Інно, ти зовсім уже з глузду з’їхала?! – запитала я її. – З чого ти це взяла? Я вже втомилася тобі повторювати, що в мене з твоїм чоловіком нічого не було.

– Я що, сліпа, по-твоєму?! – кричала сусідка. – І не бачу, як твоя донька схожа на мого чоловіка!

– Їй півтора року, – відповіла я. – Вона поки що взагалі ні на кого не схожа! А з твоїм чоловіком у неї хіба тільки колір волосся однаковий. Тільки такий у половини мужиків у нашому домі. Чому ти вирішила, що батько саме Ігор?

Коротше, часом Інна заспокоювалася і робила вигляд, що демонстративно мене не помічає. Потім Інна знову сказилася і намагалася вибити з мене зізнання.

Я вперто не говорила, що дитина від колишнього чоловіка. Бо якби сказала, сусідка б або не повірила, або б розтрезвонила цю новину по всьому будинку. А потім бачити ці зацікавлені погляди і чути шепіт за спиною мені не хотілося.

Загалом, я вже не знала, як від неї позбутися. А потім раптом до мене прийшов сусід. Я дуже здивувалася, бо всі ці роки з Ігорем ми тільки віталися, а тут він заявився в гості без попередження.

– Що сталося? – здивувалася я.

– Я розумію, що моє прохання прозвучить дивно, – сказав він. – Але не могли б ви зробити ДНК-експертизу, щоб підтвердити, що я не батько вашої дочки.

– Що?! – ахнула я. – Мені більше робити нічого? Ви ж, напевно, в курсі, що моя дочка не від вас. Зовсім з глузду з’їхали!

Ігор зітхнув.

– Мене Інна дістала вже, – зізнався він. – Ви не уявляєте, як з нею важко жити. Вона то розлученням погрожує. А в нас діти. Я розумію, що вона не подарунок, але жоден із цих варіантів мене не влаштовує. Тому я дуже вас прошу зробити ДНК-тест, щоб вона заспокоїлася.

– Ви ж розумієте, що це маячня? – сказала я.

Але потім поговорила із сусідом, мені стало його шкода, і я погодилася. Звісно, аналізи проводили коштом сусідів.

Інна настільки нам не довіряла, що їздила дивитися, як у нас їх беруть, щоб ми з Ігорем нічого там не підробили.

Звісно, через деякий час прийшов результат, де було написано, що Ігор не є батьком моєї доньки. І тільки тоді Інна заспокоїлася і відстала від мене. Тепер вона зі мною навіть не вітається. І я сподіваюся, що це назавжди.