Сусідка без запрошення приходила до нас на шашлики, а коли я відвадила її, то сама про це й пошкодувала

Наприкінці весни ми з чоловіком перебралися на дачу, щоби провести там літо. Однією з причин, через яку ми з чоловіком обожнюємо нашу дачу, є затишні вечори біля мангалу з ароматними шашликами.

Одного з таких вечорів ми вирішили запросити нашу сусідку Ольгу, яка жила через паркан. Вона здавалася нам милою та товариською жінкою. Та й жили ми вже кілька років, а познайомитися ближче все не виходило.

Того вечора все пройшло просто чудово. Ми жартували, багато сміялися, розповідали різні історії. Ольга виявилася приємною співрозмовницею. Ми були раді, що запросили сусідку, адже завжди приємно ділитися гарним настроєм та смачною їжею.

Але з того часу щось пішло не так. Ольга, мабуть, вирішила, що наше запрошення має постійний характер. Наступними вихідними вона з’явилася на нашій ділянці без попередження, але з широкою посмішкою та парою пляшок вина.

“Ну гаразд”, – подумали ми.

Все-таки весело з нею, та й як відмовити людині, яка прийшла з гостинцями. Хоча мені такий вчинок не дуже сподобався. Ми з чоловіком планували провести романтичний вечір удвох, і Ольга в цю картину не вписувалася.

Я не стала розпалювати ситуацію. І тільки коли проводжала сусідку додому, сказала:

– Ти наступного разу хоч попереджуй заздалегідь, бо ми навіть не підготувалися до гостей!

Ольга не образилася на таке зауваження, а лише засміялася. Минув ще тиждень, а жінка вже знов у нас.

Потім сусідка стала заходити не лише у вихідні, а й у будні. Варто тільки розпалити мангал, а вона вже тут як тут. При цьому сусідка часто пропонувала свої способи приготування шашлику і роздавала направо та наліво непрохані поради.

Виявляється, мангал ми розпалюємо не так, маринад робимо неправильно, сервірування столу нікуди не годиться. Мене це почало напружувати.

– Оль, ти не ображайся, але найближчим часом ми не зможемо приймати гостей. Я запрошу тебе, коли все налагодиться, – збрехала я, аби відвадити докучливу сусідку.

– А що сталося? Давай тобі допоможу? Ти ж знаєш, мені не складно? – одразу зреагувала Ольга.

Я тільки похитала головою у відповідь і провела сусідку до виходу. Ольга, дійсно, гарна жінка, але як же вона набридла! Жодних сил немає!

Наша дача перетворилася на прохідний двір. А нам теж хочеться іноді побути в тиші, а не слухати нескінченні розповіді про проблеми сусідів, справи Ольги, вислуховувати непрохані поради. Взагалі ми не за цим приїхали на дачу!

Цілий місяць я не запрошувала Ольгу в гості під приводом дуже важливих справ. А вона раз у раз заглядала через паркан на нашу ділянку. Начебто перевіряла, чи правда ми зайняті чимось чи просто не хочемо бачитися? Спершу мені було соромно, що я так обійшлася з сусідкою, а потім я подумала, що маю на це повне право!

Минув ще якийсь час, і я вирішила все ж таки запросити Ольгу в гості. Я зайшла до неї на ділянку і виявила жінку на веранді за кухлем чаю.

– Привіт, Оль! Зайдеш до нас у суботу? Шашличок посмажимо. Ну, як завжди! – почала я.

– Ні, дякую, самі відпочивайте, – сухо відповіла сусідка і відвернулася.

– Щось відбулося? Можеш мені розповісти…

– Іди-но ти на свою ділянку! Справи у них, бачте, були. Ірина Сергіївна розповіла, що просто бачити мене не хотіли, а прямо сказати посоромилися. Без подач обійдуся, зрозуміло? – пробурчала Ольга і зайшла в будиночок, грюкнувши дверима.

Ірина Сергіївна – це теж наша літня сусідка. І так, ми з нею справді якось розмовляли про Ольгу. Але я не думала, що старенька одразу ж побіжить доносити.

Якщо бути чесною, я зазнала змішаних почуттів. Мені було соромно перед сусідкою. Виходить, ми її образили, а вона ніби з усією душею до нас. Ну, а з іншого боку, вона сама не розуміє, що непристойно так до людей нав’язуватися?

Після цього випадку ми довго не спілкувалися, але нещодавно таки зачепилися язиками. Почали скаржитися на врожай, а потім дійшли до теми нашого конфлікту.

– Ти знаєш, я просто з чоловіком розлучалася на той час. Мені так прикро і самотньо було, що я до вас пристала. Загалом, ти вибач, – поділилася Ольга.

Тут мені стало зовсім незручно. Ну, як можна було не помітити, що в людини горе і їй просто потрібна була компанія?

Увечері я розповіла чоловікові про нашу розмову. Він сказав, мовляв, що було, щось минуло, не треба переживати. Головне, що ми помирилися. І запропонував хоча б раз на два тижні запрошувати сусідку до нас на шашлики.