Стареньку Віру перевели в гіршу палату, щоб її місце зайняла багата панянка. Вірі було трохи сумно, але вона життя прожила і знала, що так буває, вона звикла до несправедливості

Віру в лікарні перевели до іншої палати. У гіршу палату. Це м’яко сказано, та й неприємно там було лежати. Там багато жінок лежало – умови були не дуже. Без ремонту. З вікон дує, ліжко залізне старе, худий матрацик. І мало уваги. Та взагалі не було. На жаль, буває таке.

А на гарне місце, яке раніше займала старенька, до двомісної палати, поклали багату, не стару ще жінку. Її син займав високе становище. І він усі свої зв’язки використав, щоб його мамі було краще. Це похвально та зрозуміло, звичайно. Але життя жорстоке. Іноді, щоб комусь стало краще, треба, щоб іншому стало гірше.

Другу пацієнтку з тієї двомісної палати теж виселили. Багата жінка хотіла одна лежати та їсти свої апельсини та ананаси. І добрі ліки. І зажадала, щоб другу пацієнтку теж перевели кудись до простих людей.

Вона не так і хворіла сильно. Але рідні натиснули та змусили її покласти. А потім дзвонили до різних міністерств, щоб змусити лікарів якнайкраще лікувати цю жінку. І самі дзвонили теж, то обіцяли щось… Вимагали та давили.

Старенькій було трохи сумно, але вона життя прожила і знала, що так буває. Звикла до несправедливості і навіть несправедливістю те, що сталося, не вважала. Хто вона така, щоб бути незадоволеною? Просто бідна бабуся.

Тим більше, сусідки по палаті її пригощали – вона була самотня, сина давно не стало давно. І розмовляли з нею. З нею давно ніхто особливо не розмовляв. І дали їй теплий плед, подушку, виноград  та смачну розчинну локшину. І сік, і яблучко, і журнал із картинками. І ліжко трохи відсунули від холодного вікна.

А лікарям було ніяково, соромно навіть. І вони з подвоєною увагою до старенької ставилися. І старенька одужала, хоча шансів було не дуже багато. Та майже не було. Але одужала! І друга жінка теж одужала. Їй, можна сказати, пощастило. Все на краще.

А багата жінка не одужала. Хоча їй дісталося все найкраще. І догляд за нею був добрий. Але з невідомої причини їй ставало дедалі гірше. І лікарі розводили руками, але зробити нічого не змогли. Хоча найкращі ліки давали і постійно заходили до палати.

Потім одна санітарка сказала, що у тій палаті часто так. Там погане місце. Хоча дуже гарна палата, її добре відремонтували. І ліжка там нові, і вікно пластикове.

Її і відремонтували, щоб зняти пpoкляття, оновити. І клали до тієї палати безнадійних/ З одного боку, щоб їм було краще. З іншого – ну самі розумієте. Безнадійному хворому палата не зашкодить. Гірше не буде. Хоча це темрява. Так поважно сказала санітарка.

А може, багата жінка не повірила в небезпеку свого становища, – коли навколо неї так і метушилися, так і бігали, стільки ліків давали. А може, одному погано лежати у палаті. Навіть якщо є апельсини та дорогі вітаміни.

Але займати чуже місце небезпечно. У всьому є якийсь сенс і порядок, справедливість це теж порядок. І порушувати порядок не треба, щоб не обвалилася будівля нашого благополуччя.