Стала свідком ситуації в супермаркеті: кремезний чоловік з візком зачепив маленьку, тендітну жіночку. Це був той випадок, коли перепрошує той, хто не винен

По магазину ходив великий такий чоловік із великим візком. Ходив як господар, все брав і в візок кидав, не дивлячись. І ходив не дивлячись. А біля вітрини з йогуртами стояла худенька літня жінка у світлій курточці. Дивилася на різні сири та йогути, вибирала подешевше. Сумне обличчя в неї. І похмурий вигляд, голова опущена, спина згорблена.

І чоловік як наїде на жінку! Щосили, можна сказати. Мало не збив її з ніг. Напевно, боляче зачепив. Він же великий. Візок важкий і теж великий. А жінка маленька та худенька.

І дама ойкнула від болю та несподіванки. Вона зовсім в куточку стояла, нікому не заважаючи. Цей гігант був винний. Однак саме жінка сказала тихим голосом, ще більше похнюпившись:

“Перепрошую! Вибачте, будь ласка! Я не навмисне!”.

“Всьо нормально!”, – поблажливо пробасив гігант і далі попер. Вибачився недбало. Вибачення за те, що він мало не покалічив людину своїм возом. Від цієї самої людини.

Ось часто так і буває. Вибачається не той, хто винний. А той, кого мало не збили, як кеглю. Не той, хто нахамив, а той, кому нахамили. І один так і пре по життю з возом, навантаженим відбивними, лососем та тістечками, розкішними напоями та іншими дорогими смаколиками. А інший так і стоїть біля вітрини, розглядаючи йогурти, які здаються такими привабливими. І такими дорогими.

Може, вистачить вибачатися за те, що ми не винні? За те, що ми живемо, дихаємо, займаємо місце під сонцем, їмо, говоримо про своє? Нікому не заважаючи, нікого не штовхаючи і не вириваючи шматок із чужих рук?

Хто багато вибачається, так і рахуватиме копійки, буде тиснутися в куточку і отримуватиме найдешевше.

Можна змовчати, можна голосно сказати:

“Ви навіщо на мене наїхали? Мені це не подобається! Обережніше, будь ласка!”.

Але вибачатися точно не треба. Такі вибачення забирають сили та позбавляють поваги. А від поваги залежить наше здоров’я та добробут. Насамперед – від самоповаги. І треба змінюватися, вчитися, зміцнюватися, щоб наступного разу просто не наступили і не пішли далі, не помітивши нас.