Стала свідком ситуації в магазині, як незнайомець виграв лотерею. І ось, досі пам’ятаю. Хоча це дрібниця, так? Але він зміцнив віру у добре

У магазині багато цікавих історій відбувається. Магазин – символ життя, обміну енергіями. Це давній ринок, торгова площа. Життя людського рою.

І ось днями касир простягла чоловікові квиток; це лотерея. За певну суму покупки дають квиток.

Чоловік сумно посміхнувся та відмахнувся. Не треба! Він ніколи не виграє. Та й нісенітниця це все. Рекламна акція. Там погань якась непотрібна, просто брехня. Залишіть собі цей сміттєвий квиток!

А касир, мудра та досвідчена дама, сказала: «Я чуже щастя не беру. Я взагалі чуже не беру. От і сиджу на касі, а не в розкоші купаюсь. Ви хоч подивіться, що там. Просто зітріть нігтем срібло, подивіться та й усе!».

Чоловік аж очі закотив роздратовано, але взяв квиток. Стер, усім своїм виглядом показуючи, що дарма витрачає час.

І як усміхнувся! І розгублено каже: Я виграв! Треба ж я виграв! Може це обман, але виграв!»…

Йому сказали, як далі діяти. І він пішов, щасливий. Щасливе здивування – ось що він випромінював. Я не знаю, що він виграв. Може, дрібниця якась. Істотну нісенітницю. А може багато!

Але іноді ми так звикаємо до невдач, що навіть не беремо квиток. І не використовуємо шансу. Надто довгі невдачі та обмани роблять нас недовірливими.

Я нічого не виграла. Але давним-давно в аптеці, в селі, виграла рушник апельсинового кольору та коктейль. І ще вітаміни!

І ось, досі пам’ятаю. Хоча це дрібниця, так? Але він зміцнив віру у добре. Бувають добрі лотереї. І щасливі здібності. І небезпечно вважати себе невдахою; можна піти за хвилину до свята життя, як писав Ільф. І не взяти квиток, подарунок за витрачену суму та додані старання.

Все ж таки в хороше треба вірити. Але з розумною обережністю, звісно. Здорово. Іноді все ж таки можна отримати вітаміни життя і рушник. Або ще щось гарне…