Спочатку ми сміялися з нашої прибиральниці, яка запропонувала нашому суворому начальнику каву з печивом. Ну як же можна бути такою наївною! А згодом стали заздрити їй

Кава поганою була. І дівчина не дуже красива – повненька і не модна Вона прибиральницею працювала, хоч називалося це красиво – «господиня офісу».

І вдень у своєму закутку вона готувала розчинну каву. І обідала печивом. Неправильно харчувалася, але виходило дешево. І начальник якось зайшов у закуток за якоюсь потребою, вона і йому каву запропонувала з печивом. Простувата вона була, як дитина.

І цей Ігор Васильович випив кави, з’їв печиво – він жив у шаленому ритмі, навіть поїсти не було коли. Посидів на залізному стільчику за хитким столиком.

І про печиво сказав, що ось у його дитинстві печиво було таке печиво! «Ювілейне» – таке смачне! Дідусь привозив, воно просто тануло у роті. І ще були такі карамельки, зверху шоколад, а всередині карамель з начинкою. Дуже смачно! І шоколад був у дитинстві зовсім інший.

Отак він розповів і пішов. А потім за кілька днів знову забіг, попросив каву – він спізнювався на зустріч, не було коли йому чекати, поки секретар зварить. Давайте розчинну! І розповів, як він у дитинстві ходив на рибалку з мордою. Морда – така плетена штука, риба сама в неї забивається. Це було на дачі…

Загалом, ця Таня все слухала уважно. І навіть іноді плакала, коли Ігор Васильович розповідав сумне. Або сміялася, коли веселе розповідав. І вони пили цей напій у величезних кількостях, зовсім не помічаючи, який він бридкий. І їли печиво.

А потім Ігор Васильович приніс торт. І не сказав Тані: мовляв, треба тобі якомога менше їсти. Навпаки, найбільші шматки відрізав пластиковим ножем. І все розповідав, розповідав… Як у нього син загинув, як дружина пішла до іншого, як він потрапив у в’язницю в лихі роки і як урятувався…

Довго розповідати, але потім вони одружилися. І все. Хоча Ігор Васильович старший за Таню років на двадцять – ну і що? Дуже він її полюбив за розум і добро серце. І за красу – Таня справді на очах погарнішала.

Мабуть, кава була все ж таки корисна. Або кохання. Або розповіді Ігоря Васильовича – він дуже любив розповідати цікаве про своє життя. Та тільки за все його життя ніхто не слухав. Тільки вказівки слухали беззаперечно, це так.

Така ось історія про напій, який виявився еліксиром кохання. І про те, що на світі багато успішних, красивих, сильних людей, яким нема з ким поговорити. Яких ніхто не чує та не слухає. А хто вислухає – той і ляже на серце, бо щирість та відвертість навіки пов’язують добрих людей.

І своїй дитині, яка скоро народиться, Ігор Васильович теж усе розповідатиме. І слухатиме її. А Таня мало говорить, зате вечорами вони співають пісні вдома – безглузде заняття для подружжя. Але це дуже добре, майже як розповіді про дитинство.