Сплатили зі сватами весілля нашим дітям, а вони його спеціально зіпсували

У нас із чоловіком багато рідних та знайомих, тому нас часто запрошували на весілля. Одні з них були душевними та пристойними, інші – відверто вульгарними. З бездарною тамадою, дурними тостами та незграбними декораціями.

А нещодавно ми побували на найкошмарнішому у світі весіллі. Воно перевершило всі вульгарні урочистості разом узяті. Це було не весілля, а справжній дурдом на виїзді! І найстрашніше, що в основних ролях була наша дочка і новий зять.

Напевно, не варто було вимагати від молодих бенкету. Адже вони спочатку хотіли тільки розписатися і попити чай з нами та сватами. А ми вирішили, що це не по-людськи: відзначати таку важливу подію якимось чаєм із тортиком. Свати дотримувалися тієї самої думки.

Тим більше, наші діти були на весіллях дуже багатьох родичів. І за правилами пристойності було б непогано запросити їх у відповідь.

– Ваші правила – пережиток минулого! – відмахувалася дочка.

– Ми не просили рідню закочувати бенкет на весь світ, як і запрошувати нас, – говорив на той момент майбутній зять.

Але ми все одно вмовляли їх організувати нормальне свято. Причому ми не наполягали на фотографахта дорогих ресторанах. Достатньо було орендувати якесь скромне кафе. І в оплаті урочистостей ми готові були взяти активну участь.

Але молодим навіть на таких умовах свято було не потрібне. У таких суперечках минуло три місяці. І нарешті донька та її наречений здалися. Ось тільки раділи ми рано. Діти погодилися на торжество, аби ми від них відстали. А щоб нам було не кортіло надалі на чомусь наполягати, вирішили його зіпсувати. І це їм вдалося. Щоправда, окрім нас постраждали ще й ні в чому не винні гості.

До речі, торжество пішло не так із самого початку. Дочка на поході до РАЦСу несподівано зупинилася, дістала зі свого клатчу ножиці і нещадно покрамсала поділ своєї шикарної сукні під наші здивовані погляди.

– Набридло наступати на ці фіранки! – так прокоментувала донька свій дивний вчинок.

-А притримати спідницю руками не можна? Навіщо псувати гарну і, головне, дорогу річ? – Зло прошепотіла я дочці.

– Тримати незручно. І так, це моя сукня. Що хочу, те й роблю з нею, – таким же невдоволеним пошепком відповіла дочка.

Наречений у цей час зірвав із себе краватку і кинув у найближчу скриньку. При цьому заявив, що не має наміру тягати на собі цей зашморг навіть із урочистого приводу.

Гості розгубилися від витівки молодих, на нас теж не було обличчя. Але ми не знали, що з цим робити, тому вважали за краще прикинутися, ніби нічого не було.

І здавалося, що це був єдиний інцидент, оскільки сам розпис обійшовся без сюрпризів. Але, мабуть, так сталося лише тому, що діти побоювалися отримати відмову від реєстратора.

А далі вони знову піддали вогнику. Наречений прикрутив до свого телефону палицю для селфі та запропонував зробити пару групових портретів. Ніби нічого такого. Але вони з дочкою постійно кривлялися.

Те саме зі звичайними знімками, які робив сват. Жодного нормального фото! Наречений із нареченою то язики показують, то щоки надувають. Мало їм зіпсованого одягу, треба ще й знімати знімки.

Ми зі сватами поперемінно відкликали дітей убік і просили перестати корчити пики. А вони незмінно відповідали, що свято їх та формат визначають лише вони.

Наче нам і так пішли назустріч, а ми ще чимось незадоволені. Доньці та зятю вже по двадцять п’ять, а в голові якісь дитячі плани помсти. Втім, вибрики з нарядами та знімками нам здалися квіточками.

Самий жах нас чекав у кафе. Якоїсь миті ми всі дружно закричали традиційне “гірко”. А моя дочка дістала з-під поли залишків сукні водяний пістолет і всіх оббризкала водою з такими словами:

– Дайте пожерти спокійно! На порожній шлунок, знаєте, поцілунки не такі солодкі!

І голосно засміялася від свого вульгарного жарту. Зять же кидав у гостей кульки із серветок. Цієї витівки багато наших родичів не перенесли і залишили заклад.

Ми зі сватами пробували їх наздогнати і хоча б вибачитись за поведінку наших мстивих дітей, але ті й слухати нічого не стали. Та й зараз, до речі, на зв’язок не виходить. Трубки кидають і повідомлення не відповідають.

Але повернемося до весілля. Частина гостей продовжила сидіти за столом. Це були племінники мого чоловіка та свати, які приблизно одного віку з нашими дітьми.

Через молодість їм витівка із папірцями та водяним пістолетом здався смішним. Але потім і вони втекли. Адже наречені затіяли безглузду гру під назвою “придумай найприкрішу риму до імені сусіда”. І, не дочекавшись згоди гостей, почали, по суті, ображати їх. Кому таке сподобається?

Ми теж незабаром не витримали, але перш ніж піти, висловили дітям своє “фі”:

– Самі зганьбилися, нас поставили в незручне становище, ще й з усією рідною посварили!

– А ось не тиснули б нас з цією урочистістю, нічого б не трапилося! – заперечили дочка з нареченим.

Не знаю, хто правий і винен у цій ситуації. Можливо, ми справді надто сильно тиснули на дітей. Але їхній вчинок, мені здається, в сто разів гірший за наш.