Син із невісткою не запросили нас на весілля, а потім образилися, що ми не подарували їм гроші

Син одружився досить пізно. До цього вони з Аллою жили разом два роки. Не сказати, щоб я була повністю задоволена його вибором, але я бачила, що вони ладнають між собою і що вона дуже хороша господиня.

Намагалася до неї ставитися доброзичливо, з порадами в їхню сім’ю не лізла. Навіть намагалася подружитися, підтримувала.

Чудово розуміла, що, по-перше, Сашко дорослий чоловік і сам знає, що робить. По-друге, пора б уже й потомством обзаводитися. Я навіть кілька разів сварила його, чому не веде дівчину в РАЦС. Він віджартовувався і говорив, що скоро все буде. Але материнське серце все одно боліло.

Три тижні тому вони раптом несподівано зібралися летіти на острова. Сказали, що хочуть відпочити. Ми з чоловіком здивовано переглянулися. Ні щоб гроші на весілля поберегти. Але говорити нічого не стали. Тим більше, що син останнім часом наші моралі сприймав у багнети.

Через кілька днів після їхнього від’їзду ми вийшли на вулицю вигуляти собаку. У якийсь момент нам обом на телефон прийшло повідомлення. Я вирішила подивитися вдома, а чоловік не витримав.

– Нічого собі! Юлько, ти тільки подивися! – вигукнув він.

Я підійшла ближче. На екрані було фото весільної церемонії Саші та Алли. Вони були у святковому вбранні й обмінювалися обручками. Я сторопіла, як же так? Рідний син, невістка… Ні слова…

Ми зрозуміли, вони поїхали не відпочивати, а одружуватися. Поруч із ними була знайома сімейна пара, тобто поїхали вони туди не самі.

Мене така поведінка дуже зачепила. Чому не можна було розписатися тут у колі близьких людей? Чому нам нічого не сказали? Я розумію Аллу: її батьки давно померли.

Але як міг так вчинити наш син? У нас завжди були теплі довірчі стосунки. Тим паче молоді знали, як я чекала на їхнє одруження.

Але я взяла себе в руки й одразу ж зателефонувала синові. Жартома дорікнула за скритність, хоча дуже хотілося посваритися. Син відповів:

– Мамо, ми за тиждень приїдемо і прийдемо в гості з тортиком і шампанським. Тоді й відзначимо подію.

– Це означає весілля не буде? – запитала я.

– А навіщо? – засміявся він. – Ми ж уже одружилися!

Розмова закінчилася, і я ще довго не могла заспокоїтися. Чоловік намагався мене заспокоїти, але було видно, що і йому ця ситуація не подобається. Було одночасно і неприємно, і боляче від того, що твоя дитина не рахується з тобою, не хоче розділити важливі моменти свого життя. Але ж ми завжди переживали за Сашка, бажали йому тільки добра, допомагали чим могли.

Порадившись, ми вирішили їм нічого не дарувати на весілля, раз вони не вважали за потрібне поставити нас до відома. Це була не помста, а такий виховний урок.

Мене дуже зачепило, що друзів вони запросили, а найближчих людей ні. Адже ми теж могли б власним коштом з’їздити на кілька днів на Кубу, щоб бути поруч у такий важливий момент. Гроші, які збирали на весілля, вирішили віддати на народження онука чи онучки.

Повернулася пара щаслива. Син усю дорогу базікав із дружиною та друзями. Батькові сказав лише кілька фраз. Наче це з ним він провів десять днів, а друзів не бачив довгий час.

Наступного дня вони дійсно прийшли в гості з тортом і пляшкою шампанського. Чоловік збігав у магазин за букетом для невістки, а я приготувала вечерю.

Коли пара прийшла, ми вручили букет і привітали на словах. Потім Сашко наче ще чогось чекав, не поспішав сідати за святковий стіл. Напевно, сподівався на подарунок.

Син знав, що ми давно відкладали гроші на його весілля, і сума до цього моменту була вже досить велика. Мабуть, її і чекав.

Не можу позбутися відчуття, що своїм вчинком син показав, як мало ми для нього значимо. Кілька разів він заскакував до нас за якимись інструментами і поводився як ні в чому не бувало.

В один із таких візитів Саша сказав, що батьки Алли перед смертю відкрили на ім’я доньки рахунок із великою сумою, на яку вони хочуть купити гарну машину.

Мабуть, натякав, що і нам було б непогано матеріально взяти участь у житті молодої сім’ї. Я зробила вигляд, що не зрозуміла натяк і просто похвалила далекоглядність батьків невістки.

Син пішов додому ображений. Не вважаю, що ми вчинили неправильно. Ми завжди ставилися до невістки дуже добре і вже точно мали бути присутніми на такій важливій події.

Мені б хотілося, щоб він сам зрозумів неправильність свого вчинку. Не маленький уже, дорослий чоловік. Невже йому б хотілося, щоб його власні діти коли-небудь вчинили з ним так само?