Щоразу, коли мама приїжджає в гості, ми всі починаємо лаятись

Так вийшло, що ми з чоловіком народилися і виросли на протилежних кінцях нашої країни, а познайомилися ми в столиці. А коли перед нами серйозно постало питання про місце проживання, то ми спільно вирішили перебратися до міста до чоловіка.

Чоловік виріс у великій та дружній родині. У нього є рідні брат із сестрою, плюс ще ціла купа менш близької рідні. На вихідних ми часто збираємося величезним натовпом: брати, сестри, рідні та двоюрідні, батьки, тітки та дядьки, племінники.

Із сім’єю чоловіка в мене ніколи жодних конфліктів не було. Люди вони прості та відкриті. Можуть, звичайно, іноді й зайвого чогось ляпнути, але це точно все не зі зла. Найголовніша їхня гідність це те, що у них є своє насичене життя і вони ніколи не лізуть у наше.

Мої батьки розлучилися, коли мені було дванадцять. Жити я залишилася з мамою, але з татом ми завжди підтримували зв’язок. Нині в нього вже інша сімʼя. Зазвичай ми спілкуємось віддалено. А ось мама хоч раз на рік намагається до нас у гості приїжджати.

Поки я не познайомилася з родичами чоловіка, я загалом вважала, що мама в мене нормальна жінка. Але як пізніше з’ясувалося, мені просто не було з чим порівняти.

Ми з чоловіком упродовж року живемо душа в душу. Практично не сваримося. Але варто тільки було приїхати в гості моїй мамі, як повітря вдома немов електризується від напруги.

Моя мама важка людина для спільного проживання з нею. Зараз я важко розумію, як змогла стільки років прожити з нею під одним дахом. Відповідь тут тільки одна: мені доводилося пристосовуватися та підлаштовуватись, бо інших інструментів виживання у дітей просто немає.

У моєму чоловікові маму не влаштовує абсолютно все. Він якось не так на неї дивиться, недостатньо дружелюбно з нею вітається. Загалом його для мами ніби надто багато, тому що основна її претензія – їй некомфортно перебувати із зятем поруч.

А куди має чоловік подітися з дому на час маминих візитів? Він, на хвилинку, тут теж живе! Ми ж із ним сімʼя! Але ні, мамі ніяково заходити на кухню, якщо чоловік, наприклад, уже там п’є чай. Найбільше мене дивує претензія мами на тему того, що я маю проводити з нею час одна.

– Ось навіщо він з нами іде? Нехай удома залишається, ти маєш проводити зі мною час, не він! – Ось такі тиради зазвичай обрушуються на мою голову.

При цьому те, що чоловік оплачує мамину дорогу туди і назад, її анітрохи не бентежить. Він же спонсорує всю розважальну програму на період її поїздки.

За маминою логікою чоловікові нікуди з нами не можна. Гроші видав і вали на всі чотири сторони. Зрозуміло, що з такими вимогами ми постійно сваримося. Хіба нормальні родичі ставитимуть такі умови?

Але найвеселіше починається після маминого від’їзду. Вона ще кілька тижнів дзвонить мені і розповідає про те, що мені терміново необхідно розлучатися і тікати від чоловіка, не оглядаючись. Адже чоловік мене не цінує, не любить та взагалі використовує. Він поганий чоловік вже тільки через те, що особисто не повіз тещу на вокзал, а викликав таксі.

Своїх вад при цьому мама зовсім не помічає. Адже вона хоче як краще і всі її вчинки мотивовані виключно всеосяжною материнською любов’ю.

При цьому чоловік щосили намагається поведінку тещі терпіти. Я навіть уявити собі не можу, як би повелася я, якби постійно бачила, як свекруха відводить чоловіка вбік і починає йому промивати мізки, що час від мене треба тікати.

Я багато разів намагалася мамі пояснити, що поводитися так некрасиво. Ти ж маєш відпустку, ти приїхала відпочивати. Насолоджуйся життям та зміною картинки за вікном. Але мама не хоче слухати мене. Вона вперто продовжує вишукувати нові недоліки свого зятя.

Ми й так бачимося раз чи два на рік. Не хочеться псувати стосунки остаточно, але як спілкуватися з матір’ю без конфліктів я не знаю.