– Щоб простіше продати було, я тебе в розшук оголосила, ніби ти безвісти пропав…

В одному місті жила цікава сім’я: мама, тато, син і дві дочки. Син був найстаршою дитиною, а тому все частіше став жити у бабусі. У 13 років він до неї зовсім перебрався. І під час навчання в інституті жив у баби з дідом. І свою майбутню дружину він спочатку з ними познайомив.

А мама займалась вихованням дочок. Коли він навчався, грошей мама йому давала, звичайно, але ж і хлопчикові мама потрібна.

Минув час хлопець одружився і в нього син народився. Живе, працює. Мама ним пишається, та й невістка хороша попалася, роботяща та пробивна. Зі свекрухою не сперечається, навіть мамою називає. Загалом живи та радій.

Але прийшла біда, померли бабуся з дідусем у хлопця один за іншим. Вони спадок залишили; трикімнатна квартира, гараж, дача недалеко від міста та пристойні накопичення. Здавалося б, ну залишили. Все по закону має бути, мама хлопця спадкоємиця. От тільки хлопець прописаний у квартирі виявився. І жити йому ніде, знімають вони з дружиною і дитиною житло.

Мама йому пропозицію зробила. Давай, каже, продамо всю нерухомість, так гроші на дві частини розділимо. Тобі та сестрі старшій, а наймолодшій сестрі гроші з депозитного рахунку залишимо. Погодився хлопець, адже по чесному треба ділитися. Все в мамині руки віддав.

Через пів року приходить йому виклик до суду, про слухання справі про виписку з квартири. Він до мами. Та в сльози:

–  Ой, що я зробила. Щоб простіше квартиру продати було, я тебе в розшук оголосила, ніби ти безвісти пропав. Так простіше продати.

Син трохи від шоку відійшов, запитав про суд. Так це напевно нові мешканці подали заяву, каже мама.

– Так вже продали квартиру чи що?

– Так, ну ми сестрі твоїй квартирку купили в іншому місті, ремонт ось закінчуємо. Там трохи грошей залишиться, ми вам і віддамо.

Минуло ще місяці два, приходить мама до сина, і віддає йому 10 000 гривень. Ось, каже, як обіцяла, залишок тобі віддаю. Син дивиться на гроші:

– Квартира, гараж і дача – залишилося 10000?

– Ну так, квартира ж дорога, ремонт хороший. Ну ми тобі потім допоможемо, коли ви квартиру будете купувати.

Син трохи образився на маму, зопалу сказав, що не потрібна йому така допомога. Мама взяла та й теж образилася. Вже 10 років минуло, а все образа тримається.

Ніхто, звісно, хлопцеві не допоміг, сам крутитися. Та до того ж без прописки живе, адже як виписали за рішенням суду, так і прописатися йому поки що не куди. А мама хлопця не визнає його, каже, що сина у неї більше немає. Ось так буває. Спадщина псує відносини між близькими, а може і в головах щось у людей…