— Що ще не так з твоєю мамою, Артеме? Тільки не кажи, що вона раптом мене полюбила і захотіла, щоб ми з тобою були разом

— Що?! — з обуренням вигукнула свекруха. — Як ти могла мені таке запропонувати?! Невже ти серйозно сподівалася, що я на це погоджуся?!

— Значить, ні? — спокійно уточнила Галина.

— Ні, ні і ще раз ні! — кричала Алла Юріївна. — Цього ніколи не буде. Чуєш? Ніколи!

— Як хочете, — спокійно відповіла Галина і вимкнула телефон.

А за три дні Алла Юріївна зателефонувала Галині і сказала, що згодна на все.

Коли Артем повернувся додому, Галина сказала, що має для нього три гарні новини.

Листопад, вечір, Геленджик, набережна. Автор оповідання — Михайло Лекс. Перегортайте далі>>

Близько чотирьох місяців тому.

— Ні, ні і ще раз ні, — твердо заявила Галина. — Про це не може бути й мови. Ми вже багато років тому обговорювали це з тобою.

Не розумію, навіщо ти знову підняв цю тему? Хотів зіпсувати мені настрій? Адже в нас усе так добре. Що за безглузда примха?

— Чому відразу примха? — обурено вигукнув Артем. — Ми живемо разом уже більше п’яти років. Нашим синам уже по чотири роки. На мою думку, нам необхідно одружитися.

— До чого тут наші сини і шлюб? Не розумію.

— А якщо з тобою щось станеться? Уяви! Адже юридично я для наших дітей ніхто. Розумієш?

— Розумію. Але зі мною нічого не станеться. Я в цьому впевнена.

— Добре. Нехай так. За себе ти впевнена. Але раптом щось станеться зі мною, Галино? Ти про це не думала?

— А з тобою що може статися?

— Та що завгодно, Галя. Усяке буває. А ти і діти навіть не зможете успадкувати мого майна. Розумієш, до чого я веду? Квартира, дача, машина, гроші, бізнес — усе, що я маю, дістанеться кому завгодно, тільки не тобі й не моїм рідним дітям! Ти ж не хочеш оформити їх на мене.

— Якщо з тобою щось станеться, нам нічого твого не потрібно. Я досить добре заробляю, щоб забезпечити себе й наших дітей. А за своє майно не хвилюйся. Його успадкує твоя мама.

— Скажи чесно, Галино, ти не хочеш вийти за мене заміж і оформити на мене моїх же дітей, тому що досі злишся на мою маму?

— А чого мені на неї злитися? — усміхнулася Галина.

— За те, що ти їй не сподобалася. І при вашій першій зустрічі (п’ять років тому) моя мама наговорила тобі багато неприємного. Сказала, що ти мене недостойна, що ти мене не любиш, а хочеш вийти за мене з розрахунку.

— А ще вона сказала, що сумнівається, чи дитина, яку я чекаю, твоя. Тоді вона ще не знала, що в мене буде двійня. Якби знала, то, напевно, наговорила б ще більше гидоти.

— Моя мама тоді була не в собі! Для неї це було несподіванкою. Тому вона розізлилася й утратила здатність мислити тверезо. Ось і наговорила тобі купу неприємного. Але це була не вона.

— Не вона? А хто ж тоді?

— Це говорило накопичене в ній роками невдоволення життям. У моєї мами була нелегка доля, Галино. Маму можна зрозуміти.

— Можна, Артеме, звісно, можна. І я її зрозуміла. Одразу зрозуміла. З першого ж слова. Тому, щоб не погіршувати ситуацію і не сердити її ще більше, я відповіла, що жодного розрахунку у мене немає і заміж за тебе я взагалі не збираюся. Після цього твоя мама одразу заспокоїлася, назвала мене гарною, милою й розумною дівчиною і висловила впевненість, що я ще зустріну своє щастя в житті.

— І в результаті ми вже багато років разом, у нас двоє дітей, але ми досі не одружені. Зізнайся, ти все це робиш із принципу, щоб довести моїй мамі свою правоту.

— Можливо, так, — погодилася Галина. — Так, я дійсно тоді дуже на неї образилася. І поклялася собі, що твоєю дружиною не стану. Щоб не засмучувати твою маму.

До того ж, не забувай, що з того часу ми з нею жодного разу не бачилися. Минуло вже п’ять років, а твоя мама навіть не знає, що ми досі разом і у нас є діти.

— Двоє синів! — вигукнув Артем. — Юридично, батьком яких я навіть не є! Тому що це була твоя умова. Ти сама тоді сказала, що будеш зі мною тільки за умови, якщо ніхто з наших друзів і знайомих, у тому числі й моя мама, про це не знатимуть, і юридично я не буду вважатися батьком своїх дітей.

— Але ж ти погодився на мою умову.

— Погодився. А що мені залишалося? Я опинився у безвихідному становищі, бо люблю тебе. А знаючи твій характер, я розумів, що, якщо не погоджуся, то назавжди тебе втрачусь.

— Ось бачиш, ти завжди все правильно розумієш. Тому давай нічого не змінювати й зараз. Будемо жити так, як жили. Хіба нам погано?

— Я втомився приховувати від мами, де проводжу весь час і чому так рідко буваю вдома. І я втомився приховувати від усіх друзів і знайомих, що одружений і у мене є діти. На мене вже дивляться косо.

— Якщо справа тільки в тому, що ти втомився, Артеме, і на тебе дивляться косо, то я впевнена, що в цьому немає нічого страшного.

— Справа не тільки в цьому! Ось чому я і завів цю розмову. Думаєш, мені вона приємна? Анітрохи! Я вже звик до косих поглядів! І до їдких жартів на свою адресу також звик. І мені вже абсолютно байдуже, що думають про мене мої друзі й знайомі.

— Ну, а в чому тоді справа, якщо тобі байдуже?

— Справа в моїй мамі!

— Що ще не так із твоєю мамою, Артеме? Тільки не кажи, що вона раптом полюбила мене й захотіла, щоб ми з тобою були разом.

— Тобі б усе жартувати, Галя. А мені не до сміху.

— Добре, говори, що там у твоєї мами сталося.

— Востаннє, коли я її відвідував…

— Це було вчора, — нагадала Галина. — Ти їздив до неї обідати.

— Усе правильно, я їздив до неї обідати. І вчора за обідом мама сказала, що мені час одружитися, і вона вже знайшла для мене наречену.

Цього Галина не очікувала.

— Яку ще наречену? — запитала вона.

— А ось таку! Дев’ятнадцять років. Студентка. Єдина дочка її подруги.

— Дев’ятнадцять років, кажеш?

— Про це й мова. А наступної суботи день народження моєї мами. І студентка разом зі своїми батьками приїжджає до нас у гості. Мені доведеться там бути. Розумієш?

— Розумію, — задумливо відповіла Галина. — А вона гарна?

— Я, звісно, міг би сказати, що вона негарна, але…

— Але що?

— Краще, Галя, якщо ти сама вирішиш, гарна вона чи ні.

— Я?

— Ти! Дивись. Мама надіслала мені її фото на телефон. Помилуйся. Ось вона вдома. Ось на дачі. Ось у машині. Ось на тенісному корті. А тут вона грає в пляжний волейбол із подругами. Як гадаєш, Галя, вона гарна?

— Мушу визнати, Артеме, що у твоєї мами хороший смак. Студентка справді гарна, і я навіть сказала б, дуже.

Галина з ревнощами розглядала фотографії в телефоні Артема.

— Зі свого боку, Галя, — говорив він, — я, звичайно ж, зроблю все можливе, щоб студентка сама від мене відмовилася. Але мені не подобається сама ситуація.

— Навіть якщо ця студентка відмовиться від тебе, — задумливо промовила Галина. — Алла Юріївна на цьому не зупиниться.

— У тому й річ! — вигукнув Артем. — У мами багато подруг і близьких знайомих, які мріють видати своїх дочок заміж. І якщо не вийде з цією, мама обов’язково приведе іншу.

— А якщо не вийде з іншою, вона приведе наступну, — розуміюче продовжила Галина.

— І так буде продовжуватись, доки я не одружуся. Мама вже натякнула мені на це.

— Натякнула?

— Сказала, що у неї є ще багато інших непоганих варіантів. Галя, я хочу, щоб ти знала, я у відчаї. Моя мама не заспокоїться!

— Чого це вона?

— І ти ще питаєш, Галя? Мені тридцять п’ять років. І моя мама впевнена, що якщо я не одружуся найближчим часом, то не одружуся ніколи. І вона вирішила будь-що якомога швидше мене оженити, байдуже з ким.

— Ну добре, добре. Переконав. Я згодна стати твоєю дружиною. Але де ми будемо жити після того, як одружимося?

— Як де? Звісно, ми будемо жити в мене. Моя шестикімнатна квартира — у центрі. Вона вп’ятеро більша за твою трикімнатну в спальному районі. А твою трикімнатну ми будемо здавати.

— Ти пропонуєш мені жити з твоєю мамою?

— Мама займає в квартирі всього одну кімнату. Решта п’ять кімнат будуть у нашому з тобою розпорядженні.

— Ти ж знаєш, як твоя мама ставиться до мене.

— Ось побачиш, після того, як ми одружимося, моя мама змінить своє ставлення до тебе.

— Зненавидить мене ще більше?

— Ну навіщо ти так кажеш? Моя мама — добра жінка. А крім того, Галя, коли ми станемо чоловіком і дружиною, що я скажу друзям і знайомим? Вони не зрозуміють, чому я не живу у своїй квартирі, а переїхав до тебе. Розумієш?

— Розумію.

— І що ти скажеш?

— Скажу, що я не збираюся здавати свою квартиру. А якщо мені не сподобається у тебе або я не уживуся з твоєю мамою? І що тоді?

— Гаразд, якщо ти не впевнена, можеш не здавати свою квартиру. Але тепер ти згодна стати моєю дружиною?

— Тепер згодна. Але врахуй, якщо твоя мама буде зі мною погано поводитися, я одразу піду й подам на розлучення. Ти зрозумів? І більше ти мене ніколи не побачиш.

— Я все зрозумів. Обіцяю, що поговорю з мамою. Я зумію переконати її бути з тобою доброю і лагідною. Обіцяю, що ти не почуєш від неї жодного грубого слова.

— Я тобі вірю, вірю. Але, крім того, що ти поговориш зі своєю мамою, ти зробиш ще дещо. У мене є одна особлива умова.

— Я зроблю все, що ти скажеш. Говори, яка умова і що треба зробити. Я на все згоден.

Галина сказала, чого саме вона ще хоче.

— Не питання, — відповів Артем. — Але у мене до тебе теж буде зустрічне прохання. Я виконаю твою умову, а крім цього завжди буду на твоєму боці, Галя, і завжди тебе підтримуватиму. Але дуже тебе прошу, не зловживай цим. Добре? Будь із моєю мамою ввічливою. Не провокуй її навмисно. Домовились?

— Домовились, — відповіла Галина. — Можеш повідомити мамі, що скоро одружуєшся з жінкою з двома дітьми.

Розмова Артема з мамою була непростою. Але Артем розповів мамі все як є. Нічого не приховав. Особливий акцент у розмові зробив на тому, що Галину він любить понад усе і ніколи не дасть її скривдити. І що мамі доведеться з цим змиритися, якщо вона не хоче втратити сина.

Загалом Артем наговорив мамі багато чого, аж втомився.

Що стосується Алли Юріївни, то вона витримала це випробування стійко і мужньо. За весь час розмови вона не промовила ні слова.

Мовчки слухаючи сина, вона лише з розумінням зітхала і кивала головою. І тільки коли Артем сказав усе, що хотів, Алла Юріївна відповіла, що все розуміє і приймає життя таким, яким воно є, зі всіма його труднощами, негараздами та неприємними сюрпризами.

— Значить, ти не проти, щоб я одружився з Галиною і вона разом із нашими синами тут жила?

— Як я можу заперечувати, сину? — лагідно і ніжно відповіла Алла Юріївна. — Я ж бачу, як ти її любиш.

І Артем поїхав до Галини повідомити радісну новину, що мама все знає і не заперечує проти їхнього шлюбу.

— І Алла Юріївна обіцяла, що не буде мене цькувати? — уточнила Галина.

— Не буде, — відповів Артем. — Бо я їй сказав, що в образу тебе не дам.

Незабаром відбулося весілля. І Галина разом із дітьми переїхала до Артема.

І все було чудово, доки Артема не відправили у відрядження на два тижні.

Це сталося через три місяці після того, як Галина вийшла за нього заміж і переїхала до нього жити. За два дні до від’їзду Артема у відрядження Галина відвезла синів на дачу до своїх батьків.

І ось настав день від’їзду.

Провівши чоловіка, Галина зайшла на кухню випити чашку кави. На кухні вже була Алла Юріївна.

Ніщо не віщувало біди. І Галина не очікувала від свекрухи нічого поганого. Адже за весь час, що Галина прожила в домі чоловіка, свекруха жодного разу не сказала їй грубого слова.

Навпаки! Завжди говорила лише хороші та добрі слова. І всіляко демонструвала і синові, і Галині, що любить свою невістку і душі не чує у своїх онуках.

Але насправді Алла Юріївна вміло приховувала злобу, що кипіла в ній, і чекала лише зручного моменту, щоб висловити Галині все, що про неї думає.

І дочекалася.

Від кави, яку запропонувала невістка, Алла Юріївна відмовилася, а потім почала говорити гидоти.

Говорила довго. А наприкінці зажадала, щоб Галина прямо зараз зібрала свої речі й речі дітей і назавжди залишила цю квартиру.

— І мені байдуже, — сказала Алла Юріївна, — як до цього поставиться мій син. Якщо він здатен проміняти рідну матір на безсоромну жінку, яка насмілилася прийти у благородний дім і притягти сюди своїх незаконнонароджених дітей, то такому сину немає місця в серці матері.

І навіть якщо він більше не захоче зі мною розмовляти або назавжди піде звідси, мені це байдуже.

І Галина, мовчки зібравши свої речі та речі дітей, пішла.

Радості свекрухи не було меж.

Але раділа вона недовго. Бо вже наступного ранку до неї приїхала мама Галини і привезла дітей.

— Так сталося, — сказала Елла Марківна, — що завтра ми з чоловіком летимо відпочивати до моря.

— Ну і що? — відповіла Алла Юріївна. — А навіщо ви мені це говорите? І навіщо ви привезли сюди цих дітей? Ваша дочка тут більше не живе. Я її вигнала. Везіть дітей до неї.

— Ми вже знаємо, що ви вигнали нашу дочку, — відповіла Елла Марківна. — Галя зателефонувала і все нам розповіла. Тому я привезла дітей сюди до вас.

— З якого дива до мене? Вони мені тут не потрібні. Везіть їх до матері.

І тут з’ясувалося, що дітей привезли за місцем їхньої реєстрації.

Виявилося, що відразу після весілля Артем оформив батьківство на своїх двох синів і зареєстрував їх за новою адресою. Це й була та сама особлива умова, яку поставила Галина. І на яку Артем із радістю погодився.
— Тож, — сказала Елла Марківна, — ви тут самі з дітьми розбирайтеся, а я поїхала. У нас скоро літак.

А ось цього Алла Юріївна, звісно ж, не врахувала.

«І що мені тепер робити? — думала вона, із жахом дивлячись на дітей, які в цей час почали бігати по квартирі з галасом. — Сама я з ними не впораюсь. Доведеться дзвонити Галині й просити її повернутися».

Але Галина категорично відмовилася повертатися. Ба більше, заявила, що подає на розлучення, а дітей залишає чоловікові.

І тоді Алла Юріївна злякалася серйозно.

Вона почала вибачатися перед Галиною, переконувати її в тому, що погарячкувала, що була неправа й усе таке. Але Галина була непохитна і вимкнула телефон.

І лише за тиждень Аллі Юріївні вдалося знову додзвонитися до своєї невістки.

— Ну чого вам ще? — запитала Галина. — Я ж уже все сказала. З вашим сином я розлучаюсь. І мене ви більше не побачите.

— Я готова на все, — вигукнула Алла Юріївна. — Зроблю все, що забажаєш. Тільки повернись. Бо я більше так не можу. Я за все життя так не втомлювалася, як за ці дні. Пробач мене. Я тепер буду доброю свекрухою. Клянуся!

«Тільки б вона повернулася, — думала при цьому Алла Юріївна. — Тільки б повернулася. А після я придумаю інший план, щоб не залишитися з чужими дітьми на руках».

— Ну добре, — змилувалася Галина. — Ви мене переконали, і я вас пробачаю.

— То ти повернешся?

— Повернуся, але за однієї умови.

— Згодна на будь-яку. Говори, що хочеш.

І Галина сказала, чого вона хоче.
— Що?! — у гніві вигукнула Алла Юріївна. — Як ти посміла мені таке запропонувати?! Невже ти серйозно сподівалася, що я на це погоджуся?!

— Значить, ні? — запитала Галина.

— Ні, ні і ще раз ні! — кричала розлючена свекруха. — Цього ніколи не буде. Чуєш? Ніколи!

— Як хочете, — спокійно промовила Галина і вимкнула телефон.

А за три дні Алла Юріївна зателефонувала Галині й сказала, що згодна.

І коли Артем повернувся додому, Галина сказала, що має для нього три хороші новини.

— По-перше, я обміняла свою трикімнатну квартиру на двокімнатну і однокімнатну, — сказала Галина. — Двокімнатну я згодна здавати. Бо ти правий, і додаткові гроші нам не завадять.

— Це чудова новина! А однокімнатну ти залишила для себе? На всякий випадок?

— Ні. В однокімнатну погодилася переїхати твоя мама. Це друга новина.

— Мама погодилася переїхати в однокімнатну? Але чому?

— Вона на це зважилася, коли дізналася, що я чекаю на дитину. Це і є третя хороша новина.