Сестра казала, що чоловік пізнається в декреті, а я їй не вірила…
Надя з чоловіком ще до весілля знали, що легко народити дитину в них не вийде. Правда, лікарі з натяжкою, але давали шанс на природну вагітність. І подружжя щиро сподівалися якийсь час: спостерігалися, лікувалися, здавали аналізи, міряли температуру, «ловили» овуляцію …
Через кілька років стало ясно, що такими темпами дива чекати доведеться ще довго і великий ризик не дочекатися. Надя з чоловіком вирішили взяти ситуацію у свої руки – нехай допомагає медицина. І почався новий виток – обстеження, аналізи, УЗД, схеми, протоколи, невдачі, ліки, ліки, ліки …
Грошей на все на це йшли величезні суми. Надя навіть зошит завела, куди записувала всі витрати на клініку. Навіщо? – так хто його знає. Може, з любові до порядку, а може, з сентиментальності – з тих же мотивів, з яких багато божевільних матерів роками зберігають позитивні тести на вагітність і ставлять на стіл в рамці чорно-білий знімок УЗД.
Заробляв в основному в їхній родині чоловік. І все оплачував сам, причому – за вищим розрядом і не скупився ніколи. А коли вагітність нарешті закріпилася, був на сьомому небі від щастя. Природно, вагітність спостерігали платно, на пологи уклали недешевий контракт. Чоловік сам наполіг, щоб контракт був «по максимуму», який передбачає всі ризики та найкращий догляд як за дитиною, так і за породіллею. Мовляв, це не той випадок, коли можна економити.
Єдине питання, в якому чоловік уперся рогом – речі для дитини до пологів заборонив купувати категорично. Прикмета.
– Але я ж хочу вибирати! – просила Надя.
– Вибирай! – відповів чоловік. – Можеш навіть замовляти – тільки з тією умовою, що оплата і викуп після пологів. Поки ти будеш в клініці, я все зроблю!
З’ясувалося, що багато магазинів товарів для новонароджених так і працюють і Надя засіла вибирати. Довго порівнювали, радилися з чоловіком про моделі, шукали відгуки на форумах, обговорювали кольору і фірми, часом сперечалися – нарешті, визначилися. Все замовили, всюди отримали повідомлення, що товар вже на складі, чекає тільки на вас – приїжджайте, оплачуйте, забирайте. Ліжко, коляска, автокрісло, пеленальний столик, ванночка – все добротне, хороших фірм.
Надя з боєм виторгувала собі можливість купити заздалегідь кілька костюмчиків в пологовий будинок – з тим, щоб заздалегідь випрати та приготувати. Решта покупки відклали на потім. А за пару днів до пологів чоловікові в руки попалася зошит Наді з цифрами.
– Це що це в тебе? Витрати на лікування? Ого !! Слухай … Це що, ми правда стільки грошей впав? Ні фіга собі!!! Це ж можна було квартиру купити, а … Ні, ну звісно, дитина – це святе, на це нічого не шкода …. Так … Але все ж стільки – з глузду з’їхати, а? .. …
Надя поїхала народжувати і події закрутилися: пологи, дзвінки з поздоровленнями, мамин приїзд, чоловік, забігали в післяпологову палату лише мимохідь – у нього ж стільки турбот, потрібно зробити за три дні покупки, прибрати квартиру, приготувати речі …
– Ліжечко Сергій вчора привіз! – доповідала мама. – Зібрали, застелили – така краса! До вікна поставили … Дрібнички вчора всі переправ, сьогодні буду гладити. Бачиш, все встигли! Чекаємо виписки…
Коли Надя з сином на руках приїхала додому – вона просто отетеріла. Абсолютно ВСЕ було куплено зовсім не те, що планувалося. Речі з рук, грунтовно були у вжитку, з миру по нитці, з чужими плямами та слідами.
– Ти думаєш, дитину нині виростити легко? – сказав чоловік. – Ага, тримай кишеню! Он, на одну вагітність скільки пішло! Витрачати гроші на дурні боді з кнопочками – вершина дурості. Дитині зараз все одно, у що він одягнений! .. Нам треба збирати гроші, невже не бачиш? У нас тепер дитина! Це зовсім інший рівень життя! Його потрібно буде возити на море, вчити англійську, водити на спорт, купувати гаджети – плюс відкладати на хорошу школу. До школи всього сім років, пролетять – не помітиш!.. Накопичувати треба було починати вже вчора !!
– Надю, ну правда, я теж вважаю, що ліжко за чотири тисячі – ні до чого! – сказала мама. – Ми з Сергієм за вісімсот грн знайшли з рук – ну чим воно гірше-то? Нічим! Дитині все одно! Головне – здоров’я! Сергій правий, витрат ще стільки буде, поберегти б грошики, доню … Годувальник-то зараз один …
Надя шокована цим. Адже домовлялися ж, разом вибирали колір, моделі та розмір, а тут таке. Але виявилося, це все тільки квіточки. Чоловік завів в банку рахунок і почав збирати, за його словами, «на гідну освіту синові». Мовляв, пора дорослішати, вистачить вже витрачати гроші на кафе і прогулянки, у нас тепер дитина.
Сім’я перебуває в режимі жорсткої економії. Продукти чоловік купує тепер сам, строго за списком, нічого зайвого. У дитини жодної зайвої ганчірки, коляску, подивившись на муки Наді, віддала багатодітна сусідка. Правда, коляска після її трьох дітей на ладан дихає, але все краще, ніж нічого. Ця ж сусідка принесла пакет речей – подивися, мовляв, якщо щось не потрібно, так викинеш, а раптом знадобиться. І Надя, опустивши очі, взяла, можна було б їй дати за це пара грн, але у Наді й того немає …
І головне, чоловік не бачить в цьому нічого поганого. Але ж він не був таким!
Брати няню за 5 тисяч і йти працювати за 6 зараз? Це зовсім не рентабельно. Та й кинути такого довгоочікуваного сина, тим більше, швидше за все, на другого в цій родині ніхто не наважиться, з чужою тіткою не варіант.
Надя так мріяла займатися з дитиною хоча б до трьох років вдома …
Гнати чоловіка, маючи дитину двох місяців на руках – страшно. Розмовляти марно, доводів він не чує, у нього своя правда – збирає на гідну освіту і вся розмова. Надя зовсім не так уявляла собі своє материнство.
А може, чоловік ще одумається?