Сергій побачив на обкладинці журналу фотографію колишньої дружини та вирішив повернутися до неї

Вранці, як завжди, перед роботою, на виході з метро, ​​у павільйоні, де продають друковану продукцію, Сергій хотів купити свіжий номер своєї улюбленої газети (в якій публікують виключно кросворди та непристойні анекдоти), а тут таке! В очі одразу кинулася обкладинка журналу. А на обкладинці журналу – його колишня дружина Ольга. З якою два роки тому розлучився.

Спершу Сергій подумав, що це не вона. Схожа просто. Виявилося, ні, саме вона і є.

“Та як це? — розгублено подумав Сергій, забувши про газету. – За що? Що вона такого зробила?”

Сергій поцікавився, скільки коштує журнал. Йому назвали ціну.

– Скільки? – перепитав Сергій.

Йому повторили.

“Вони що там, – подумав він, – зовсім уже?”

Купити журнал за таку ціну Сергій не наважився. Для нього це означало залишитись без обіду.

“Цікаво, скільки ж вона тепер заробляє? – подумав він. — Напевно, чимало, якщо її друкують на обкладинках журналів?”

Сергій відчував якесь подвійне почуття.

«З одного боку, – думав він, – це дуже добре. Ольга, як і раніше, любить мене, а значить, від її слави і багатства і мені дещо перепаде».

А з іншого боку, Сергію було трохи прикро.

«Чому вона сама мені про це не розповіла? – думав він. – Не подзвонила. Не повідомила. Дивно. Хіба люблячі жінки так чинять?»

Сергій не сумнівався, що Ольга, як і раніше, любить його і готова заради нього на все.

“Адже це не вона, а я пішов від неї, — думав Сергій. – Вона тоді ще відпускати мене не хотіла. Пам’ятаю, вчепилася в мене. Просила, щоб не йшов. А як було не піти, коли доля дає тобі такий шанс!”

Сергій пішов від Ольги одразу, як тільки зустрів та покохав Катю.

А покохав Катю, щойно вона сказала, що купить йому автомобіль і допоможе з головною роллю в кіно. Сергій закінчив театральний інститут та безуспішно шукав себе у великому мистецтві. А Катя працювала помічницею відомого режисера. І, звичайно, Сергій не міг їй відмовити.

До того ж, Катя знала багато непристойних анекдотів. А для Сергія це означало дуже багато. Бо Ольга анекдоти не любила. Особливо ті, що подобалися Сергію.

:І тому немає нічого дивного, — думав тоді Сергій, — що я хочу піти від Ольги до Катерини. Катюша – весела. До того ж, і автомобіль з нею, і роль у кіно! Тут… хочеш не хочеш, а іншого виходу нема. Чи є? А раптом Катерина обдурить? Що якщо всі її обіцянки — це не більше ніж красиві слова?”

Цілих два дні Сергій роздумував, сумнівався, прикидав варіанти. На третій наважився.

«Післязавтра й піду, — подумав тоді Сергій. – Завтра у мене день народження. Не псуватиму Ользі свято. Вона готувалася. Подарунок мені, мабуть, уже купила. Що вийде? Даремно витратилася? Даремно старалася? Так чи що? Ні. Чоловіки так не роблять.

Та й гостей я запросив. Друзів своїх. Вони запросили своїх друзів. До нас прийде багато людей. Вони ж не винні, що в нас з Ольгою не склалося. Нехай хоч вони потішаться».

А вже наступного дня після дня народження Сергій рішуче заявив Ользі, що йде від неї.

– Нудна ти, Оля, – сказав він. — Сумно з тобою. Мої жарти тебе не радують. А сама ти жартувати не вмієш. Але найголовніше навіть не це. Живучи з тобою, Оля, я не бачу собі ніяких перспектив. Особливо фінансових.

Коли я одружився з тобою, я розраховував на більше. А де це більше? Ні! Ти що мені казала, коли я питав тебе про твоє майбутнє? Казала, що мрієш стати відомою актрисою! Я тому й одружився з тобою. А що зрештою? Топчешся на одному місці? Заробляєш копійки. Так не можна, Ольго. Виходить, ти обдурила мене.

Ольга щось говорила у відповідь, знову щось обіцяла. Сказала про якісь кастинги, які вона зараз проходить. Але Сергій її не слухав.

— Зрозумій, — вів далі він, — адже ми з тобою ще не старі. В нас усе життя попереду. І я впевнений, що так буде краще для нас обох. Тим більше, що в мене тепер є Катя. Ти пам’ятаєш Катю? Вона вчора приходила до нас. Ну, весела така. Вона ще сміялася постійно голосніше за всіх. Анекдоти розповідала. Ну, яка на гітарі ще грала та співала. Згадала? Ну ось. Це вона.

Ольга знову щось казала. А Сергій у цей час уже стояв у передпокої з зібраною валізою і дивився на себе у дзеркало.

«Ольгу, звичайно, можна зрозуміти, — думав він, дивлячись на своє відображення, — такий, як я, здатний закрутити голову будь-кому. Але попереду на мене чекає велике майбутнє. Головні ролі і таке інше. Вік артиста короткий. І треба використовувати кожен шанс, що випадає».

— У нас із Катею все дуже серйозно, Олю, — вів далі Сергій. – Катя любить мене. Вона все зробить для мого щастя. І я певною мірою відповідальний за це. Тим більше, що вже завтра я познайомлюся з головним режисером, і ми поїдемо на зйомки фільму. Мені обіцяно головну роль.

І Сергій пішов від Ольги. А невдовзі їх розвели.

І ось тепер, за два роки, Сергій раптом розуміє, що весь цей час по-справжньому любив тільки Ольгу.

Від кохання до Каті вже нічого не залишилося. По-перше, тому що машину, яку подарувала йому Катя, він уже за місяць розбив. А по-друге, жодної ролі Сергій не отримав. Режисер подивився на Сергія і сказав, що не лише головну, а взагалі жодної ролі йому не дасть у своєму фільмі.

– Але чому?! — вигукнув Сергій.

— Тому що я ще у своєму розумі, — відповів режисер.

І Сергій пішов від Каті. До Зої. Зоя працювала на одній кіностудії у сценарній групі. Відповідала за діалоги. Вона нічого Сергію не обіцяла. Але в неї була квартира поряд із метро. А крім цього, Зоя допомогла Сергію влаштуватися на ту ж кіностудію (де працювала сама) вахтером (добу через три). І тепер Зоя та Сергій працювали разом.

— Може, там тебе хтось помітить, — сказала вона.

— Може, — сумно відповів Сергій.

Але тепер, коли Сергій побачив фотографію Ольги на обкладинці журналу, Зоя та її кіностудія якось самі по собі відійшли на другий план.

Сергій взагалі про все забув і думав тепер лише про Ольгу. Вийшовши з книжкового павільйону, він одразу подзвонив їй.

— Нам треба поговорити, — рішуче заявив Сергій, щойно почув голос колишньої дружини.

– Про що поговорити? – не зрозуміла Ольга.

— Про наше з тобою кохання, Оля, — відповів Сергій. – Про що ж ще?

У відповідь Сергій почув сміх Ольги. Сміялася вона довго. Дуже довго сміялася. І так заразливо, що Сергій не витримав і теж почав сміятися разом із нею.

А коли він перестав сміятися,  Ольга попросила його більше не дзвонити і вимкнула телефон.

Сергій повернувся до павільйону, почав хапати журнали (обкладинки яких прикрашало щасливе обличчя його колишньої дружини) та рвати їх на дрібні шматочки. При цьому він то сміявся, то плакав, то кричав щось нерозділене.

Продавщиця змушена була викликати поліцію. А ті, у свою чергу, викликали іншу допомогу. Сергія заспокоїли та відвезли до спеціальної установи. Там його потримали кілька днів і випустили.

Сергій йшов вулицею і ні про що не думав. У цей час почалася гроза. Дощ лив як із відра. Сергій зупинився. Озирнувся. Побачив, що стоїть перед магазином електроніки та побутової техніки. Вирішив перечекати грозу всередині.

Він увійшов до магазину і одразу попрямував до відділу, де продавалися телевізори. А там на всіх екранах показували серіал, де його колишня дружина грала головну роль.

Сергія, звичайно, це обурило. Але щось робити в нього вже не було сил.

І тому він просто стояв перед екраном найбільшого телевізора, дивився на свою колишню дружину та тихо плакав.