Сашко довго чекав на відпустку, поки не дізнався, що теща також вирішила їхати з ним на море

Сашко сидів на ліжку і посилено думав, блимаючи пальцем собі по нижній губі. А подумати було над чим. Його теща, світлолика і громоподібна Валентина Іванівна, запропонувала молодим з’їздити на море.

Море – це добре, навіть чудово. Тим більше, якщо за цей відпочинок платить теща, у якої зірвалася поїздка з подружками, а душа продовжує вимагати сонця, морських хвиль, гарячого піску та всіх насолод.

Але мінус у тому, що теща теж їде з ними, а Сашко цю гучну та непередбачувану жінку побоювався ще з часів весілля. Тоді вона вирішила ефектно сісти на шпагат прямо перед офіціантом, який мав молодий торт.

Падіння торта на молодих супроводжувалося залихватським “але-оп”, виданим тещею на всю міць своїх легень. Поки теща з кректанням збирала в купу свої ноги, Сашко виколупував залишки торта з декольте своєї дружини. Було смачно, але мало.

І ось тепер перед Сашком висить перспектива виїхати на два тижні на море з цією жахливою жінкою. Сашкові треба було все добре зважити.

Поки Сашко займався зважуванням, у кімнату ввалилася його дружина Леся, тягнучи за собою велику валізу. Побачивши чоловіка, що задумливо блищав собі по губі, Леся не стала його турбувати. Вона відчинила шафу і почала збирати речі.

Сашко бездумно спостерігав за процесом, витаючи у своїх роздумах, але в якийсь момент рухи тіла дружини привернули його увагу. Він уже свідомо подивився на те, чим зайнята дружина.

– Але ж ми ще нічого не вирішили, – обурився Сашко, коли дізнався, що дружина збирає речі для поїздки на море.

– Ну, це ти не вирішив. То я твої речі викладаю? – здула прядку з чола Леся і навіть з якоюсь надією подивилася на Сашка. Валіза ніяк не хотіла застібатися.

Сашко вирішив сприйняти діяння подружжя за знак згори, тому рішуче заявив, що він їде. Леся сумно зітхнула і підстрибнула на валізі, намагаючись його таки закрити. Хоча, чесно кажучи, футболка, шорти і пара шкарпеток з трусами, що належать Саші, навряд чи сильно б змінили ситуацію з валізою.

– Ну що, молодь! Готові до пригод? – з ентузіазмом запитала Валентина Іванівна, коли Сашко та Леся нарешті дісталися поїзда.

Леся йшла без нічого, а ось Саші довелося тягнути валізу, яка взагалі повинна була бути на коліщатках, але одне з коліщатків залишилося в надрах багажника таксі. На жаль, помітили вони це не одразу, таксі на той час уже встигло поїхати.

– А без пригод ніяк? – пропихкав Сашко, витираючи панамкою змокло обличчя.

– Нудний ти, – прокоментувала його слова Валентина Іванівна та обнялася з дочкою. – Але нічого, це ми виправимо.

Тут би Сашкові насторожитися, але він пропустив слова тещі повз вуха. Його більше хвилювало питання, чи зможе він непомітно від дружини викинути з валізки половину її речей, щоб було легше тягнути цю бандуру.

Дорога до морського узбережжя Сашка вже не сподобалася. Валентина Іванівна примудрилася перезнайомитися з усім вагоном, тому біля неї завжди стояв гвалт і юрмилися якісь люди.

Періодично Валентина Іванівна згадувала існування зятя. Вона раптом лоскотала його за п’ятку, що стирчала з полиці, і веліла не киснути. Сашко від несподіванки бився головою і бурчав щось неприязне.

Кілька разів Валентина Іванівна мало не відстала від поїзда, але в останній момент встигала встрибнути у вагон, потрясаючи купленими на станції копченими лящами чи пиріжками. Щоразу Саша засмучувався, що в нього така спритна та швидка теща.

Зрештою дорога закінчилася. Сашкові так і не вдалося викинути половину речей дружини, тому він натужно тягнув валізу, намагаючись встигнути за Валентиною Іванівною та Лесею, що набрали крейсерську швидкість.

Коли вони дісталися готелю, з Сашка зійшло сім потів, йому хотілося в душ і прилягти, розслабивши незвичний до таких навантажень організм. Але цій мрії здійснитися не дали. Швидко закинувши речі в готельний номер, Леся і її мама потягли зятя, що слабо брикався на ринок, щоб прикупити справжніх південних фруктів і вина.

У принципі, Саша їм потрібен був як тяглова сила, тому у виборі та сварках з продавцями він не брав участі, покірно приймаючи черговий пакет.

Коли у Сашка вже закінчилися і руки, і сили, було вирішено повертатися до готелю. Коли вони до неї нарешті дісталися, Сашкові здавалося, що його руки подовжилися на десять сантиметрів, так їх відтягли пакети.

Сашка відпустили відлежуватися в номер, а Валентина Іванівна разом із дочкою почали будувати плани на майбутній відпочинок.

О другій годині ночі до кімнати Сашка постукали. Сяк-так розплющивши очі Сашко поплентався відкрити двері, бо стукали наполегливо.

За дверима на нього чекав службовець готелю, який переконливо попросив Сашка спуститися в ресторан і забрати своїх жінок спати, бо вони неабияк надегустувалися вина і йти відмовляються.

Сашко повернув голову, уважно оглянув ліжко, переконався, що його дружина не лежить. Значить, боязка надія, що це не його дами, провались з тріском.

Швидко одягнувшись, Сашко поспішив за службовцем, намагаючись не випасти з шльопанців, аж надто швидко біг його проводжатий. Мабуть, теща з дружиною насправді їх довели.

У ресторані було гамірно. Валентина Іванівна, відібравши мікрофон у зблідлого ведучого, вже проводила з поважною публікою якісь конкурси.

Мікрофон у неї намагалися відібрати, але юрка теща вислизала від переслідувачів, пірнаючи в натовп. Мабуть, ця розвага тривала вже досить довго.

Сашко закрутив головою, намагаючись знайти дружину, як хтось його ззаді зачепив за мʼяке місце. Сашко розвернувся у стрибку, як кіт. Перед ним стояла весела дружина, грайливо помахуючи пляшкою і посміхаючись загадково та багатообіцяюче.

Він набрав в легені повітря, щоб висловитися з приводу того, що відбувається, але його посмикали за футболку. Службовець, що розбудив його, ще раз попросив Сашка забрати своїх жінок, особливо ту, що старша.

Сашко вирішив розділяти та панувати. Підхопивши на руки дружину, що безглуздо захіхікала, Саша потяг її в номер, намагаючись не збити дружиною людей, що траплялися на шляху.

Поперек, не прийшовши до тями після валізи, зловісно хрускотів, а Леся додавала навантаження, звиваючись на руках чоловіка. Дотягнувши дружину до номера, акуратно впустив її в ліжко, де вона відразу ж відрубалася, і задумався, як поцупити з вечірки тещу.

Поки Сашко прикидав, проблема вирішилася сама собою.

Двері номера з гуркотом відчинилися, а на порозі погойдуючись стояла Валентина Іванівна власною персоною. Окинувши кімнату розфокусованим поглядом, вона кивнула і голосно наказала всім спати, бо вони завтра йдуть на море. Рішуче ікнувши, теща розвернулась і пішла до шафи, яка так близько була біля вхідних дверей.

Коли з шафи почало долинати похропування, Сашко поборов бажання залишити все, як є. Зітхнувши, він витяг тещу з шафи, але до її номера було занадто далеко, тому Саша вклав тещу поруч із дружиною, а сам забрав ключі від тещиного номера і пішов спати туди.

Вранці в його номер вдерлася бадьора та свіжа теща, а сам Сашко почував себе так, ніби це він учора гуляв, а потім усю ніч проспав у шафі.

Все тіло ломило, а очі самі по собі хотіли закритися. Але Валентина Іванівна дзвінко оголосила, що якийсь там півник уже давно заспівав, тож настав час підніматися і збиратися на море.

Сонний і скуйовджений Сашко сидів за столом і недружелюбно дивився на дружину і тещу, яких анітрохи не обтяжувала вчорашня пригода. Вони бадьоро вминали сніданок і весело з чогось реготали. У Сашка ж шматок у горло не ліз.

Найбільше йому хотілося назад, під кондиціонер, у ліжечко, але жінки запевнили його, що від такого йому стане лише гірше.

– Ти просто занадто довго спав, тобі розгулятися треба, – тоном, що не терпить заперечень, заявила Валентина Іванівна.

Саші навіть сперечатися з нею було ліньки. Він з похмурою рішучістю човгав за тещею та дружиною, мріючи дійти до пляжу і звалитися там під парасолькою спати.

На пляжі він майже заснув, коли йому на розпалений живіт раптом пліснули холодною водою. Сашко завив і підскочив на місці. Сну не було в жодному оці, зате було бажання вкопати в пісочок того, хто його таким варварським способом розбудив.

Але поруч виявилося лише трирічне диво з порожнім відерком, яке з якимось вивчаючим інтересом дивилося знизу на Сашу. Судячи з усього, саме з цього відерця і було здійснено звірячу атаку на сплячу людину.

Дитину-шкідника тут же потягла убік якась жінка, але лягти назад Сашко все одно не встиг.

– О, ось ти де! Ходімо швидше, ми з мамою місце на банані зайняли! – вчепилася в його руку Леся і потягла чоловіка за собою.

Сашко твердив, що не хоче кататися на банані, але Леся переконувала, що йому обов’язково сподобається, тим паче всі чекають тільки на нього.

Поки Сашко вигадував гідний аргумент, усміхнений засмаглий хлопець уже одягнув на Сашу рятувальний жилет і поставив на викликаючий побоювання плавальний засіб.

Місце Сашка знаходилося між дружиною та тещею, причому теща сиділа позаду, що Сашу особливо нервувало. Але пересісти йому вже ніхто не дав, катер рвонув уперед, а слідом за ним і банан із пасажирами.

Спочатку Сашко навіть відчував задоволення від поїздки, але незабаром катер набрав швидкість і почав загортати віражі. Сашко пробував кричати, але в рот летіла вода, від чого у Сашка виходило тільки обурено булькати.

Позаду Сашка верещала теща, через що у Саші вже оглухло ліве вухо, але це було дрібницею, тому що основною метою Саші було не полетіти зі злощасного банана.

На черговому віражі він, як у сповільненій зйомці, побачив, як зі свого місця зривається Леся і летить у воду. Пробулькавши щось матірно-героїчне, Сашко теж розтиснув руки і почав завалюватися убік.

Він уже звалився у воду, але не встиг ні відплюватись, ні зорієнтуватися, коли зверху на нього приземлилося щось важке і верещаче. Сашко відразу пішов під воду, судомно зітхнув, а більше він нічого не пам’ятав.

У себе він прийшов уже на пляжі, відпльовуючи від солено-гіркої морської води. В очі били сонячні промені, втім, їх одразу загородила чиясь тінь.

– Ну, оговтався, зятю? Я ж казала, що він живучий! Класно покаталися, так? А завтра ще з парашутами політаємо…

Валентина Іванівна говорила щось ще, але Сашко закрив очі.