Самотність у шлюбі

Ми з дружиною розлучились три роки тому після 19 років шлюбу. І це трапилось зовсім не через зради.

Чому ж ми розлучились? Все просто і банально. Дружина після народження молодшого сина і виходу з декрету вирішила повернутися в кар’єру. Я був не проти, але все вийшло зовсім не так, як я думав. У якийсь момент дружині посміхнулася удача й успіх пішов з величезною швидкістю, і це їй запаморочило голову, вона з завзяттям і божевіллям фанатика пішла в роботу, практично повністю забувши про сім’ю.

Ми з дітьми стали жити своїм життям, а дружина своїм, бачили ми її у свята і то це виглядало більше як офіційний візит, ніж як сімейне затишне свято. Згодом ми просто здалися з дітьми і перестали сподіватися, що все змінитися. Дружину ми вже не чекали, ми просто жили своїм життям, а сімейні свята або моменти, коли у неї видавалося «вікно» і вона раптом вирішувала присвятити нам час, сприймали як просто її примху і не більше того.

Я теж працював і заробляв добре, в грошах у нас потреби не було, але сім’я для мене завжди була найважливішим, я вихованець дитбудинку і мріяв про сім’ю, скільки себе пам’ятаю, але вийшло воно ось так. Як я вже сказав, через 19 років ми розлучилися.

Розлучалися погано, дружина вилила на мене купу негативу і звинувачувала без провини, мовляв, я завжди заздрив її успіху і не розумів її. На той момент діти вже жили своїм життям, старший син відучився і почав своє самостійне доросле життя, а молодший тільки почав навчання і вже жив окремо (вчитися поїхав до Києва). Я в той момент зрозумів, що по суті сім’ї та шлюбу у мене немає, як би смішно це не прозвучало.

Розлучився я з простої і дуже болючої для мене причини – з самого дитинства я ненавидів самотність. І ось під старість років я все ж залишився один, не дивлячись на те, що був одружений. Дружина цього, звичайно, не зрозуміла і сприйняла в штики, а я просто не бачив більше сенсу в цьому шлюбі. Я пішов не тому, що хотів когось собі знайти, ні, я пішов тому, що розчарувався в своєму шлюбі і в своїй дружині.

Я залишився батьком своїм дітям, і зараз я навіть став дідом (у сина народилася дочка). Але всі надії і мрії про сім’ю так і залишилися сподіваннями і мріями, і колись кохана близька і рідна людина виявилася чужою і віддала перевагу роботі і грошам замість сім’ї.

На даний момент я все ще в розлученні, живу один, часто сиджу з онукою, близько спілкуємося з синами і в принципі я всім задоволений. Останній рік колишня дружина робить спроби примиритися і зійтися знову. Але я не хочу, я не уявляю собі, як ми зможемо тепер жити разом знову, занадто багато часу пройшло, ми чужі один одному люди, я не знаю, про що нам розмовляти і навіщо, я не знаю, що зможе нас з’єднати і зблизити .

Я багато чого їй пробачив, всі образи і слова, але самотності я їй пробачити не можу. Я знаю, для вас це нерозумно і смішно звучить, але для мене це не так, для мене це боляче, я все життя від цього втікав, а в підсумку піти від цієї проклятої самотності так і не зміг. А вона каже, що все можна виправити і почати спочатку. А куди їй подітися, роки пройшли, кар’єра вже не потрібна, а жити одній погано, діти дорослі, вже живуть своїм життям, а відносини зі мною пішли далеко в минуле. Ось така ось життєва історія, ось таке от життя.