Розлюбила свого чоловіка і все. Вирішила, що не можу з нелюбимим жити. Але коли потрапила в лікарню зрозуміла, що він в мене найкращий

Коли розлюбили – назад уже не покохають. Це неможливо. Але іноді людині просто набридає близька людина. Втомлюється одна людина від іншої. Накопичується дріб’язкове роздратування, образи, родичі втручаються, друзі налаштовують… Побутові проблеми теж не додають пристрасті у стосунки.

Починають порівнювати, мовляв, інші краще живуть, у них все є, стосунки такі добрі, з чоловіками пощастило… Або з дружинами. І ту з’являється завжди інша людина, нова, яскрава, симпатична. Стара людина ще більше починає дратувати та заважати. Це тому, що тепер її звинувачують ще й у тому, що її подумки зрадили, – так влаштована психіка у багатьох людей.

Так сталося з однією дружиною, – їй чоловік набрид і почав дратувати. Нудний він. Невдаха якась – не вміє гроші заробляти, на заводі працює з ранку до ночі, а грошей мало. Сидить на дивані; повільно будує садовий будиночок, дуже повільно. Інші вже котеджі збудували.

Хлюпає чаєм і їсть якось негарно. Що даси – те й їсть. Мовчазний. Тупий, так вона його і називала. Нечуттєвий. Негарний. І з кожним днем ​​вона його більше не любила. Їй подобалася інша людина. І чим більше інша людина подобалася, тим більше дратував чоловік.

І жінка мучилася: все ж таки двоє дітей, йти нікуди, а інша людина одружена. Така драма! Вона домучилась до хвороби – ниpки відмовили. Від злості та гніву на чоловіка; так буває.

Вона щодня на чоловіка кричала і шипіла, шукала приводу його зачепити і образити, створила нестерпну атмосферу вдома. А чоловік не міг зрозуміти, в чому річ, намагався все налагодити, але від цього було ще гірше.

Її відвезли до лікарні, зробили операцію, потім вона довго лежала у реанімації та думала. І вирішила, що у всьому винен чоловік Анатолій. Не можна з нелюбимим жити! Якщо виживу – розлучуся! – Так вона вирішила.

А потім їй лікар розповів, що Анатолій приходив до лікарні та пропонував свою ниpку. Такий простодушний він у вас! А якщо, мовляв, ниpка не підійде за розміром або за якими параметрами, візьміть мою нирку і обміняйте на відповідну! Будь ласка! Або ще якусь мою запчастину візьміть і обміняйте, це можливо, напевно. А Танічці поставте, хай живе! А я нічого, обійдуся!

Такі речі пропонував цей “тупий” Анатолій. І возив ліки, і фрукти, і безглузду їжу, приготовлену власноруч… А потім Таня згадала, як він віз її на каталці після операції – не було кому. От його й попросили, така бідна лікарня була.

Вона заплакала, хоч лікар із гумором, смішно розповідав. І вона довго плакала, до ранку. А потім поправилась поступово – може, хвороба вийшла зі сльозами? І вона зрозуміла, що любить чоловіка. Любить і все. Такого, яким він і є. Некрасивого та немолодого вже; готового віддати всі свої запчастини та деталі. І серце, яке має. У якому і живе кохання.