Рідна мати просила: «Звільни для брата свою квартиру, адже в нього діти»

Гриша, мій недолугий братик, не слухаючи жодних доводів, вдерся в мою власну квартиру, наче якийсь загарбник. Слідом за ним, причепом, увійшли його дружина Ліза, вона несла на руках молодшого сина Славу. Маленький Петя тупав сам. Гриша по-господарськи бухнув сумки на підлогу і скомандував своїм розташовуватися, як удома. Від такого нахабства в мене очі на лоба полізли… Це що за новини такі?

Як це не дивно, моя мамуля завжди більше любила мого рідного братика Гриця, ніж мене. Зазвичай перевагу матері віддають дівчаткам, у нас було все навпаки, мама взагалі великий оригінал.

Гриша молодший за мене на п’ять років і як тільки він народився, вся увага батьків відразу переключилася виключно на нього. Не сказати, що я росла як подорожник, але уваги мені стали приділяти самий мінімум. Я точно не знаю, що сталося між батьком та мамою, але коли мені виповнилося 7 років, батько залишив нашу сім’ю.

Мати крила його останніми словами, зовсім не переймаючись тим, що я чую всі її прокляття. На шкільну лінійку я вирушила одна, мамі просто не було з ким залишити брата.

Власне, вона й навчанням моїм не займалася, надавши мені самій осягати шкільну науку.

— Мені не розірватися між вами, — бурчала мама. – Зробиш уроки, займися прибиранням. Он, пилу скільки на полицях скупчилося.

Гриша підростав, я успішно переходила з класу до класу, мама вийшла на роботу. Грошей від батька вистачало лише на продукти, принаймні так завжди бурчала мама, тому вона працювала за двох, щоб хоч якось забезпечити нас із братом. Мені було дуже шкода маму, але часом почуття жалості виникало і до себе, адже я почувала себе покинутою, нікому не потрібною.

Коли Грицько пішов до школи, мені було видано вказівки всіляко допомагати братові в навчальному процесі.

— Мамо, Грицько зовсім не хоче вчити літери! — скаржилася я вечорами на брата. — Він росте якимсь некерованим. Не встигну я відвернутися, він уже починає хуліганити. А мені, між іншим, свої уроки треба робити.

– Нічого, потерпиш, – втомлено махала рукою мама. — Ти думаєш, мені легко ніби білці в колесі крутитись цілий день? Підросте трохи, зрозуміє, наскільки важлива для нього освіта, візьметься за голову.

Але час минав, а Гриць за голову не брався. Яким дивом його переводили з класу до класу, невідомо. Швидше за все, з жалю до нашої родини. Багатьом вчителям була відома ситуація, що сталася у нашому домі, бо мама на всіх батьківських зборах спекулювала цим фактом. Підозрюю, вона спеціально тиснула на жалість, щоб вчителі якомога лояльніше ставилися до мого брата.

Слава Богу, у мене з навчанням все було гаразд. Просто з дитинства у мене була величезна мотивація здобути хорошу освіту, знайти собі роботу, зайняти гідне місце в житті. Як приклад і життєвий орієнтир для мене була сім’я моєї подруги Каті.

Батько Каті був підприємцем, жили вони не бідно, щоразу, приходячи до Каті в гості, я бачила вражаючу різницю в рівнях життя нашої родини та Каті.

– Це нічого, Аліса, – як могла, заспокоювала мене подруга. — Просто твоя мати зараз одна. Ось зустріне доброго та доброго чоловіка, все буде добр.

Мені дуже хотілося, щоб її слова втілилися в життя, але цього не сталося. Пройшло вже багато років, а моя мама досі одна.

Зараз мені вже 30 років, я виховую доню Дашу, з чоловіком я нещодавно розлучилася. Причина досить проста — «не зійшлися характерами», простіше кажучи, спіймала чоловіка на гарячому, але мені не хочеться виносити сміття з хати.

Завдяки своєму відмінному навчанню у школі я здобула чудову вищу освіту, причому поступила сама, на бюджет. Відучившись, я швидко знайшла роботу економіста у великій компанії, яка займається постачанням промислового обладнання.

Чоловік платить дочці аліменти, я не перешкоджаю їхнім зустрічам, усе доволі цивілізовано. Непогана зарплата дозволила мені взяти квартиру в іпотеку, тепер я маю прекрасну «двушку» в центрі, здавалося б, живи та радуйся.

Цілком можливо, що я б так і робила, якби не мама та її нескінченні скиглі з приводу братика. Повернемося ненадовго у минуле. Гришка абияк отримав атестат, не без маминих сліз, вступив до коледжу, отримавши там професію верстатника. Після того брат відслужив в армії, одразу після дембелю влаштувався на завод, саме там він і зустрів свою майбутню дружину Лізу.

Щоб зрозуміти, як виглядає Ліза, уявіть собі щось середнє між моржихою та самкою тюленя. Додайте до цього пишну копицю білявого волосся, яскраво нафарбовані губи – вуаля! Ось вам повний портрет Єлизавети.

Ліза працює в заводській їдальні і шлях до серця Грицька проліг саме через шлунок. Я дуже часто згадую весілля брата, куди, зрозуміло, я теж була запрошена як член сім’ї.

Ліза тоді добру частину частування розклала по чорних «маєчках», думаючи, що ніхто її не бачить. Мені стало дуже цікаво, що це вона робить, я спитала про це у Гриші, але тихенько, щоб ніхто не чув.

— Це вона про запас, — підморгнув мені братик. — Розумієш, Ліза має звичку таку, з роботи тягати пакети з їжею. Ось вона і з весілля вирішила забрати, чисто машинально.

Я похитала головою і нічого не відповіла. Втім, навіщо мені засуджувати вчинки якоїсь там Лізи? Якщо їй так подобається жити, будь ласка.

Гриша та Ліза зняли невелику кімнату у комунальній квартирі, почали вести спільне господарство. Не минуло й року, як брат оголосив нам з мамою, що його дружина чекає на дитину. Мені здається, мама не дуже зраділа цій новині. Ліза була їй неприємна, як людина, та й мені ця особа не дуже подобалася. Але тепер вона член сім’ї і доводиться зважати на вибір брата. Первенця Гриша назвав Петром.

— Спадкоємець, син! — тріумфував братик. А нам з мамою було не до веселощів. Ми чудово усвідомлювали, що у Гриші так собі перспективи щодо життя.

Вся річ у тому, що брата звинуватили у виготовленні бракованих деталей та перевели у різноробочв. Відповідно, знизилася і так невелика зарплата. Мама почала допомагати сім’ї брата, віддаючи чи не всі гроші. При цьому вона не соромилася позичати їх у мене. Мені здавалося, що в цьому вчинку мало логіки.

— Мамуля, може, просто не потрібно спонсорувати Грицю, то й гроші будуть? – Задавала я цілком справедливе питання.

Мамі не подобався перебіг моїх думок:

— Та ти що таке кажеш? Гришенька не винен, що така неприємність сталася. Ну, припустився помилки, з ким не буває. Не помиляється той, хто нічого не робить.

А Гриша тим часом «підсів на тему», як висловлюється сучасна молодь і почав тягти з матері дедалі більше. Я намагалася з ним поговорити на цю тему, адже мої капітали теж страждають, але брат від мене лише відмахувався:

— Відчепись, чуєш? Ти що, свої гроші мені даєш?

Я із засудженням хитала головою, розуміючи, що Гриця тепер уже не виправити. Тим часом вони з Лізою гордо оголосили, що в них буде друга дитина. Скажу чесно, я навіть не вагалася. Пам’ятаю, як Ліза сама казала, що «у неї покликання бути матір’ю». Той факт, що для утримання дітей потрібні гроші, вони якось не подумали.

Отже, на світ з’явився Славік, другий син Грицька, а разом із ним з’явилися величезні проблеми. Справа в тому, що у брата і його благовірної остаточно зіпсувалися стосунки на побутовому ґрунті, вони стали закочувати один одному грандіозні скандали. Сусідам по комунальній квартирі це дуже не сподобалося і вони, зібравшись усім колективом, м’яко вказали шляхетному сімейству на двері. Не прийняли вони до уваги і те, що в сім’ї щойно народилося маля.

Аргументували вони досить просто:

— Якщо у вас маленька дитина, то чому дозволяєте собі постійні сварки? Якщо не хочете по-доброму. То ми знайдемо на вас управу, наприклад, соціальну службу, ті миттю розберуться.

Гучні батьки порядком злякалися, зібрали речі і тут же зняли першу ліпшу квартиру. Проте проживання там було недовгим.

— Ціни ставлять, як за елітний пентхаус! — тряс повітря братик, коли прийшов до матері, за черговою сумою грошей.

Ми з Дашею в цей час зайшли в гості, попровідувати маму та бабусю, тож стали мимовільними свідками розмови.

— А може, річ не в цінах? – усміхнулася я. — Може, це у тебе зарплата невелика? Гриша, ти ж дорослий мужик. Ну чого ти брешеш сам собі?

Брат пронизав мене спокійним поглядом, ніби вдарив кинджалом і підпалив одночасно, але нічого не відповів. Він мовчки забрав у матері останні гроші і гордо піднявши голову, вийшов.

– Горе, горе, – похитала головою мама. — Як тепер їм бути, з двома дітьми, га?

— Працювати, мамо, — відрізала я. — Біда Гриші в тому, що він сидить за дві копійки на своєму заводі і лінується підняти п’яту точку, щоб знайти щось краще.

Даша тим часом їла свої улюблені пряники та з подивом дивилася на нас, дорослих. Слава Богу, що мою доньку минула ця чаша, жити в бідності.

Мама зателефонувала у п’ятницю ввечері. Голос у неї був дуже стривоженим.

— Алісо, мені зараз подзвонив Грицько, у нього неприємності.

— Я чомусь не сумніваюся, — хмикнула я. — У нього останнім часом увесь час неприємності, наче так воно й було.

— Ти юродствуєш, а тим часом братові потрібна допомога! – Підвищила голос мама.

— Що саме йому потрібне? — запитала я.

— Звільни для брата свою квартиру, адже в нього діти — Прохала мене рідна мати.

У мене ледь щелепа не відвисла від такого нахабства:

— Мама, спину варенням не намазати?! Якщо ти така жаліслива, можеш прихистити їх. У мене теж дитина, ти що, про онучку забула?

Відповідь мами мене просто вразила:

— Ви з Дашенькою тихі, ввічливі. Ці ж — немов чорти, пробач Боже. Вічно сваряться. Ні, я з ними не зможу жити.

— То я не зрозуміла, що ти пропонуєш? — знову запитала я, хоч уже у глибині душі знала відповідь на запитання. Він пролунав вище, але мені було цікаво, як це мама бачить.

— Нехай братик із сім’єю у тебе живуть, поки щось гідне собі не знайдуть, — упиралася мама.

— А хто буде внески з іпотеки сплачувати? Гриша? У нього на хліб немає, а тут такі суми, – посміхнулася я.

— Ти платитимеш, — брязнула мама і тим самим просто посадила мене на підлогу своєю відповіддю.

Я сухо попрощалася з мамою і повісила слухавку. Вперше в житті я мав стійке почуття, ніби мене з голови до ніг вимазали в бруді. Всю ніч я провелю в окаянних думах, а на ранок на мене чекав новий «сюрприз».

Рівно о 9-й годині ранку у двері зателефонували. Я, заспана, вирушила відчиняти двері і побачивши, хто там стоїть, буквально обімліла. Все сімейство брата, у повному складі та з речами стояли на сходовій клітці. Без зайвих слів Гриша посунув мене плечем і увійшов до передпокою, за ним пройшла неосяжна Ліза зі Славиком на руках і маленький Петя.

— Що це все означає?! — голосно шепотіла я. — Чим завдячую такому ранньому візиту?

— Вигнали нас, сестро, — голосно промовив Григорій. — Ось прийшли до тебе жити. Мати сказала, що про все домовилася вчора.

– Тихіше, у мене дитина спить! – замахала я руками. — Ви пробачте, але я вас не можу прийняти. Я маю своє життя і я не благодійний фонд, щоб допомагати всім без винятку. Тим більше, у мене маленька дитина, якщо ви забули.

— Фу-ти, ну-ти, подивіться на неї! – заголосила Ліза. — Що це означає? Нас із дітьми на вулицю?

— То ви звідти й прийшли, — відповіла я. — Хіба ж не так?

— Ти нам не груби, — почав сам гамкати Гриша. — Житимемо, скільки буде потрібно, зрозуміло? Що ти нам зробиш?

— Спочатку мамі подзвоню, — відповіла я і набрала маму.

— Будь людиною, прихисти брата! – сказала, як відрізала мама. — Це ж твоя сім’я, якщо ти забула.

— Це скоріше, твоя сім’я, — промовила я і повісила слухавку. Мама на їхньому боці, це зрозуміло.

Тим часом Гриша почав тягати сумки у вітальню, це вже в жодні ворота не лізло. Я кинулася його зупиняти, він грубо відштовхнув мене. Від безвиході я почала кричати на нього та на Лізу, що мені ще залишалося робити?

— Що за шум, а бійки нема? — почувся у дверях чоловічий голос. То був Геннадій, сусід, що жив поверхом вище. Гена служив у поліції, я часто бачила його у формі.

— Та ось, Гена, до моєї квартири намагаються незаконно заселитися ці громадяни, — відповіла я і вказала пальцем на брата та його благовірну.

Гена витягнув посвідчення, представився і попросив Грицю пояснити, в чому справа. Той від страху не зміг нічого чітко відповісти і просто стояв, як бовван, червоний, мов рак.

— Аліса, вони заважають тобі? – ззапитав Гена.

Моєю відповіддю був короткий кивок голови. Рівно через 5 хвилин Гриша та його сімʼя вже тупотіли у бік матері. Якщо вона така жаліслива, нехай приймає свого недолугого сина. Тим більше вона так його любить.