Рідна дочка не захотіла кликати мене на весілля, а виною тому – її нова рідня

У нас проста, але дружна сім’я, а точніше, була дружною, поки моя дочка не зустріла нареченого. На той момент ми вже жили з нею вдвох. Мого чоловіка не стало від тривалої хвороби кілька років тому, а старша дочка із сім’єю жила в Німеччині.

Не скажу, що ми були бідні. Я працювала на швейній фабриці майстром. Прибуток середній. Боргів немає. Дочку намагалася оточити турботою та увагою. Купувала їй все, що попросить, взувала і одягала, як лялечку.

Коли моя Юленька закінчила коледж, я допомогла їй улаштуватися в магазин дорогого одягу. Я особисто була знайома з господаркою цього бутіка. Вона періодично давала мені замовлення – підганяти сукні за індивідуальними розмірами клієнток.

Якось до них у магазин зайшов хлопець. Він приїхав у наше містечко по роботі та шукав нову сорочку для якогось заходу, бо облився лимонадом. Так і зав’язалося їх із Юлею знайомство. Пам’ятаю, як вона прийшла додому після роботи вся схвильована, окрилена і сказала:

– Мамо, я, здається, закохалася. Він такий класний. А одяг якийсь у нього, а машина. Терміново попрасуй мені синю сукню, ми йдемо в ресторан за півгодини.

Їхній роман поступово розвивався. Виявилося, що обранець Юлі – син голови великого підприємства у нашому обласному центрі. Вже за кілька місяців він відвіз мою дочку до Самари. Я відпускала її з важким серцем.

– Доню, якось не по-людськи це все. Я ще не знайома з його батьками, а ви вже жити разом збираєтесь.

Але дочка, яка вже збирала валізу, тільки відмахувалася від мене:

– Ой, мамо, яка ти старомодна. Нині все по-іншому. Потім познайомитеся. До міста сорок хвилин їзди. Ось приїдеш якось, і познайомитеся. А ми до тебе приїжджатимемо.

Перші дні після від’їзду дочка часто дзвонила мені. Вона з ентузіазмом розповідала про те, в якій квартирі вони мешкають з майбутнім чоловіком. Спочатку вони приїжджали кілька разів на місяць. Одного разу я була в них у гостях.

Але згодом я помітила, що дочка від мене віддаляється. Вона все частіше почала говорити про свою майбутню свекруху. Про те, як вони кудись ходять разом. Як вона допомагає моїй дочці вибирати одяг та прикраси.

Наближався Новий Рік, і ми планували зустрічати його всі разом. Юля з нареченим мали приїхати до мене 31-го, а в новорічну ніч ми планували зателефонувати старшій дочці з відеозв’язку, щоб бути всім разом. Але цим планам не судилося збутися.

За кілька днів до свята дочка подзвонила мені і сказала:

– Мам, ти знаєш, ми всією сімʼєю йдемо новорічної ночі до ресторану. Плани трохи змінилися. Ти не ображайся.

Ось так. Усією сімʼєю… А хто ж тоді я? Ці слова дуже поранили мене. Я відповіла:

– А як же я? Адже я залишаюся зовсім одна.

Але дочка вже втратила до розмови будь-який інтерес. Було чути, як вона розмовляє з кимось з приводу меню. Вона відповіла:

– Ну, мам, у тебе стільки подруг. Невже ти не знайдеш, з ким відзначити?

Звісно, ​​мені було прикро. Виникло відчуття, що я не потрібна своїй дочці. Але це зіпсоване свято здалося мені дрібницею, порівняно з тим, що сталося потім.

Наближалося весілля дочки. Я готувалася до цієї події, як ні до якої іншої. Купила дорогу сукню та туфлі. Підібрала зачіску. Дівчата на роботі мені трохи заздрили. Весілля у гарному ресторані, багаті родичі. Але мене це хвилювало в останню чергу. Я була рада за дочку. Так хотілося побачити її в білій сукні, щасливій.

Вона зателефонувала мені за кілька тижнів до весілля:

– Мам, тут таке діло. Ви з тіткою Світланою на весілля не приїжджайте. У ресторані буде вся еліта, партнери з бізнесу свекра. Загалом вам там буде некомфортно. А ми потім приїдемо до вас після відпустки, разом посидимо по-домашньому.

Я ледве стрималася, щоб не розридатись у трубку. Мене соромиться власна дочка.

Спочатку я мала бажання поїхати туди. Подарувати молодим подарунок, побажати їм щастя та піти. Але сестра чоловіка Світлана відмовила мене. Вона сказала:

– Звичайно, Юля не права. Але не треба йти їй наперекір. Вони молоді, знають, як краще. Може, їй чоловік наказав так зробити чи його батьки. Не переймайся так сильно. Вона все потім зрозуміє. Не суди Юльку суворо. Я впевнена, вона ще шкодуватиме про цей вчинок.

І я трохи заспокоїлася після цих слів. Звичайно, мені дуже прикро та боляче, що дочка не хоче бачити мене у такий день. Але я переживу це.

Не розумію тільки, де я припустилася помилок у вихованні? Адже все найкраще завжди віддавала їй.