Раз і назавжди провчив нахабних колег дружини

Я з дитинства спокійний та врівноважений. Моя дружина Світлана така сама. Однак, вона до неподобства ввічлива і тактовна, не здатна твердо сказати “ні”. Мене дуже злить, коли деякі  хитрі й нахабні особи приймають ці якості за слабкість.

Ми зі Світланою працюємо в одному районі, а тому я практично щодня привожу її на роботу і часто забираю  з роботи. Її робочий колектив  на 99% складається з жінок. Майже всі вони незаміжні.

Одного разу я приїхав її забрати, а вона підходить до машини не одна, а з колегою. Та, бідолаха, зламала каблук. Ну що ж, раз таке нещастя, відвеземо Олену додому. А живе вона, до речі, в протилежному від нас боці.

Всю дорогу Олена нила, яка важка у неї робота, як вона втомлюється і як пощастило моїй дружині мати чоловіка з машиною. А сама Олена, бідна, не те що не має чоловіка, так навіть кандидатів гідних поруч немає. Тоді бачив я цю Олену перший раз в житті. Висадили ми її біля самого під’їзду і та мовчки, без всяких «до побачення, спасибі» пішла.

Наступного разу Олена підвернула ногу. Знову довезли її до будинку. І знову ніякої подяки. А потім почалося … Одну не може забрати наречений. Інший з нами «все одно по дорозі». Третя дуже поспішає і не може чекати автобус.

Розмова з дружиною результатів не принесла. Ну не здатна людина просто сказати «ні».

Питання вирішилося, коли у дружини був корпоратив з нагоди їхнього професійного свята. Як можна було здогадатися, честь розвозити по домівках трохи напідпитку дівчат дісталась мені. І тут мені в голову прийшла підступна ідея.

Коли «карета» була подана, на вулицю вийшла моя дружина в супроводі трьох веселих колег. Світлана, як і завжди, сіла наперед, а дамочок я вирішив розсадити сам. Я вийшов з автомобіля і сказав:

– Значить так. Товста сідає посередині, страшні з боків.

Оскільки таксі в  час-пік чекати можна нескінченно, довелося сісти. Всю дорогу їхали мовчки. Більше підвезти ніхто не просив…