Прихистила у себе племінника-студента і через нього зіпсувала стосунки з усією родиною

Я вляпалася в таку неприємну історію! І ось навіщо я у все це вплуталася? Навіть сама собі не можу відповісти на це запитання.

З найближчих родичів у мене є мама та молодша сестра. Батько вже немає. А сестра вже дуже багато років у розлученні. Ось після розлучення вона разом із сином, тобто моїм рідним племінником, повернулася жити до мами.

Відносини у нас завжди були чудові. Ми ніколи не сварилися. Я давно живу окремо від них. Як колись по молодості поїхала вчитися до обласного центру, так тут і осіла.

Ще студенткою познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Ми побралися, у нас народилися діти. Нині старший син одружений і вже сам незабаром стане батьком. А молодша дочка навчається на останньому курсі. Але вона теж з нами вже не живе.

Донька обрала собі університет у сусідній області. Приїжджає раз на місяць і зазвичай на канікулах. Зараз взагалі не до поїздок. Готується до екзаменів.

Отак і вийшло, що останні кілька років ми з чоловіком стали жити самі. А в мене тут племінник підріс. Минулого року він став студентом та вступив до ВНЗ у нашому місті.

Коли вперше на сімейних посиденьках обговорювали цю новину, я мала необережність сама запросити племінника пожити в нас. Відносини у нас завжди були добрі. Та й Костя загалом завжди здавався мені хлопчиком позитивним.

Адже Костю виховували дві мої близькі та улюблені жінки: мама і сестра. Сильно розгулятися та виявляти негативні сторони характеру йому ніколи ніхто не давав. Навчався племінник добре. Займався спортом.

І ось настав навчальний рік. Костя з речами приїхав до нас жити. Ми з чоловіком виділили йому окрему кімнату. Це колись була дитяча, де жили наші діти. Ми забезпечили племінника всім. Він навіть мав свій особистий комп’ютер, який залишився ще від нашої доньки.

Поселили ми Костю на повний пансіон. У мене й гадки не виникло б брати з сестри якісь гроші. Загалом як могли надавали будь-яку допомогу в адаптації до нового міста.

Часто після переїзду до нас Кості дзвонили по черзі і мама і сестра. Вони навперебій дякували нам із чоловіком. Розповідали, як би вони не впоралися одні, без нас. Що не потягнули б орендоване житло, адже батько Кості аліментів майже не платив і в навчання сина вкладатися також не прагнув.

Спочатку мені було навіть якось незручно вислуховувати всі ці подяки. Для мене присутність Кості не приносила жодного дискомфорту. Цілими днями ми з чоловіком на роботі, а Костя на навчанні. Ми й бачилися не часто. А вже зайву тарілку супу на нього приготувати взагалі не складало труднощів.

За кілька місяців ситуація почала кардинально змінюватися. Мабуть, племінник нарешті освоївся в університеті та й у місті. Дух свободи був вдихнутий на повні груди. Почалися гулянки до пізньої ночі.

Я все можу зрозуміти – хлопець молодий, чому б і ні. Але своїми пізніми парафіями, а це могло бути і три години ночі, він завжди будив нас із чоловіком. Потім лежимо, заснути не можемо, а вранці на роботу!

Далі більше. Ми з чоловіком стали помічати, що Костя почав до нас когось у дім приводити, доки ми на роботі. Мабуть, він кликав у гості друзів. І причому зрозуміло це стало не лише порожнім холодильником. А вони реально могли з’їсти все! Але і по залишеному бардаку. Ще за якийсь час чоловік помітив, що з шафи в неї зникла пара пляшок міцненьких напоїв.

Після цього ми вже викликали племінника на серйозну розмову. До того він усе вигадував якісь відмовки з розряду: це не я, я не знав, я більше не буду. Наче до хлопчика трохи стало доходити. Я також до цього зателефонувала сестрі і попросила її теж вплинути.

Ось так ми витримали перший курс. Мирилися з усіма викрутасами Кості, бо не хочеться псувати стосунки із сестрою та мамою, які його виховали. Ті ж, у свою чергу, казали нам: «ну ось такий він у нас» і просили потерпіти.

Цього року Костя знову приїхав до нас. Я, чесно кажучи, розраховувала, що за літо з ним неодноразово були проведені виховні бесіди з мамою та бабусею. Адже я їм розповідала, як тут він поводився. Його поведінка справді за літо змінилася. Ось тільки не в той бік!

Племінник почав грубити нам із чоловіком, а після зауважень про його неприпустиму поведінку і зовсім став уникати нас.

А нещодавно Костя привів до нас подругу. І ось, час на годиннику вже одинадцята вечора, а ця мадам все не йде. Я пішла до Кості, щоб поцікавитися, коли ж юна леді покине нас, на що отримала відповідь, що вона буде ночувати.

Я тоді просто отетеріла. Тут уже чоловік підключився. На що Костя сказав нам, що ми його дістали, і він від нас йде жити в гуртожиток. Після чого він зібрав свої речі, взяв за руку свою дівчину і вони поїхали.

Природно, наступного дня мені почали дзвонити мама з сестрою. Розповідали страшні страшилки, що Костя тепер змушений жити у гуртожитку та спати на підлозі. Бо вільних ліжок на початку навчального семестру немає.

Мама стала звинувачувати мене, що тепер через мене мій рідний племінник стане невідомо ким Адже, за маминою логікою, в гуртожитках тільки й роблять, що з ранку до ночі «гуляють».

Тепер на мене образилася вся рідня! Я, до речі, теж психанула і нагрубила сестрі. Звинувативши її у поганому вихованні. Але від цього мені не стало легше, від слова зовсім.

З ранку до вечора ходжу у переживаннях. Усі нерви собі витріпала. Як тепер налагоджувати стосунки із родичами? Адже ми ніколи раніше не сварилися.