– Продавай машину свою, чим ти думала, коли гроші займала, що я тобі їх подарую?

Ми з чоловіком одружені вже 15 років. Ми з самого початку не розраховували на сторонню допомогу. Самі накопичили на перший внесок, виплатили іпотеку за трикімнатну квартиру і завжди мали свої заощадження.

Молодша сестра чоловіка з грошима поводитись зовсім не вміла. Кілька років тому вона вирішила купити собі машину.  Грошей Ірі не вистачало, хоча, ні, не так, грошей у неї на машину не було. Але Іра завжди була дама дуже хитра і заповзятлива. Навіть хвалилася, що вона завжди прораховує всі дії на 5 кроків вперед і завжди залишається у виграші.

–  Міша, позич двісті тисяч, – прийшла вона з проханням до мого чоловіка, – я знаю, у вас є гроші. А я потихеньку буду вам їх віддавати.

Якщо чесно, я була категорично проти такої позики. Ну з чого мати-одиначка з дитиною буде нам віддавати борги. Жила вона з мамою чоловіка, працювала, але отримувала на роботі копійки.

– Двісті тисяч, дуже велика сума, – сказала я чоловікові, – в Іри просто не  буде з чого нам віддавати гроші. Та й купить вона машину, а обслуговування, ремонт, бензин?

Але чоловік отримував на роботі набагато більше, ніж я, тому я вважала, що сімейними заощадженнями я не маю права розпоряджатися. Гроші були зовиці віддані під просту розписку, написану на листку, вирваному зі шкільного зошита нашого сина. А в призначений термін Ірина, як я й очікувала, розвела руками:

– Ну немає у мене грошей. Що з мене візьмеш. Хоч в суд подавайте!

Чоловік розлютився, машини хорошої у нас не було, ми планували ще трохи назбирати та взяти вже собі хороший автомобіль, щоб вже не сипався щомісяця, як наш, вимагаючи фінансових вливань.

– Продавай машину свою, – сказав сестрі мій чоловік, – чим ти думала, коли гроші займала, що я тобі їх подарую?

Машину продавати Іра категорично відмовилася. Ми посварилися. Сцена була прямо в присутності свекрухи, яка сильно засмутилася і сваркою своїх дітей, і тим, як вчинила з рідним братом сестра.

Чоловік образився серйозно, навіть перестав приходити до матері, бо з нею жила нахабна сестриця-аферистка. Свекруха приходила до нас, плакала, просила помиритися. А потім нам на картку стали приходити невеликі суми з картки зовиці. То 2 тисячі, то 5.

– Взялась за розум, – вирішив чоловік, – а машина стоїть все одно у неї без толку, на бензин грошей немає.

В цілому від зовиці ми отримали близько п’ятої частини боргу. А потім раптово від серцевого нападу померла моя свекруха. На поминках зібралася вся рідня. Виходило так, що свою квартиру свекруха залишила обом своїм дітям. Ми й не збиралися в спадок вступати. У нас є квартира. Але зовиця випередила нас, не давши сказати й слова.

– Я тут живу, – обурилася Ірина, – чому я повинна ділитися з братом? Він з матері рідної гроші останній рік тряс. Щомісяця вона йому платила, а тепер ще й на квартиру претендує?

Ми здивувалися, а виявилося, що свекруха, усвідомлюючи, як недобре вчинила її дочка просто переводила нам ці нещасні копійки зі своєю пенсії, на сплату боргу Ірини. Тепер зовиця козиряла цими квитанціями перед ріднею:

– З рідної матері гроші вимагав щомісяця! – Іра навіть пустила удавану сльозу.

І рідня встала на сторону нещасної Ірини, хоча ми й намагалися розповісти про те, як була справа насправді.

– Ну гаразд, – сказав чоловік, – я не збирався в спадок вступати, але раз ти, сестричко, так себе повела, то нехай буде все по закону.

Квартиру свекрухи довелося продати. Ірина продала і ту злощасну машину, купивши собі однушку, а ми теж купили квартиру, правда двокімнатну в іпотеку. На майбутнє, синові згодиться. Рідня з нами спілкуватися не бажає, вважаючи, що ми вчинили не чесно: обібрали нещасну Іринку, бідну матір-одиначку, як оббирав чоловік в останній рік життя свою власну матір. А чоловік нічого чути не хоче, ні про сестру, ні про інших родичів.

– Не я цю кашу заварив, так що совість моя чиста. Вона схитрувати хотіла? Ну що ж. Схитрувала