Правда, що в сучасних дітей немає дитинства? От Василь вирішив, що так. Він захотів показати сину, що означає щасливе дитинство, нехай доведеться довго сваритися з дружиною

Василь стояв біля раковини та очищав яблуко від шкірки. Дружина нещодавно вичитала, що виробники обприскують свій товар всяким не добрим. З тих пір всі продукти не тільки милися з милом, але й чистили по можливості. Точніше, сам Вася жував яблука як і раніше, з’їдаючи і шкірку, і насіння, залишаючи тільки хвостик, а ось для сина яблука доводилося чистити.

– Думати про здоров’я треба привчати з раннього віку! – авторитетно заявила дружина.

Син у них пив тільки кип’ячену воду  мив руки так часто, як виходило, ходив акуратно, уважно дивлячись на всі боки і ніколи не бігаючи.

На дитячому майданчику він не грав, бо там, на переконання дружини, розсадник усіляких небезпек – з гойдалок можна впасти, у піску аж кишать бактерії, чужі брудні діти обов’язково чимось заразять їхнього сина.

Прогулянки дружини із сином нагадували прогулянки двох пенсіонерів. Велосипедів, самокатів чи роликів у дитини не було – це все дуже небезпечно.

Були максимально безпечні санки, на яких сину суворо забороняли кататися з гірки. Тільки тихенько сидіти, коли мама чи бабуся повільно тягнуть санчата за собою.

Якось Вася хотів покатати спадкоємця з вітерцем, чим мало не довів дружину. Загалом метрів двадцять пробіг, під радісний вереск сина, а потім три години слухав уже зовсім не радісний вереск дружини.

Якщо не знати самої історії, то могло здатися, що Вася не на санках сина прокотив, а мчав трасою зі швидкістю двісті кілометрів на годину, і лише дивом не загубив дитину.

Василь згадав своє дитинство, в якому не було такої кількості обмежень. На подвір’ї всі пили з однієї пляшки, бо на вулиці спека, літо, а додому заходити не можна – не випустять

І нікому на думку не спадало, що там можуть бути якісь мікроби. Не з калюжі – та й годі. Хай з-під крана, проте холодненька.

А як ділили на всіх бутерброд? Хтось із хлопців із ризиком для свободи бігав додому, виносив скибку хліба, политого соняшниковою олією із запахом насіння і посипаного сіллю.

Яка гігієна? Руки обтиралися об штани, від чого і ті, й інші навряд чи робилися хоч трохи чистішими, а потім цей шматок хліба йшов по колу, щоб кожен встиг відкусити. Поїли й пішли далі майструвати базу за гаражами. Теж справа непроста. Це ж треба було обійти смітники, пошукати потрібний матеріал, а потім дотягнути бази.

Одного разу вони знайшли цілий диван, який потім усією ватагою в двадцять осіб штовхали до бази. Не доштовхали, щоправда, але забрали подушки.

А подорожник як використовували? Знайшов подорожник, ранку заліпив і далі бігати. Вітька із сусіднього під’їзду якось зі зламаною рукою з ними ще півдня з нами бігав.

Якщо ж з велосипеда навернувся, то в першу голову біжиш дивитися, що там з велосипедом, якщо його зламаєш, то батя ого-го-го що зробить.

Ну, а без велосипеда, як на озеро ганяти? Пішки чи що? Якщо тільки на раму хтось візьме чи багажник. Але так ризик навернутися ще більше, хоча це, звісно, ​​нікого не зупиняло. І все одно, свій великий – це було дуже круто.

Ех, а як вони на будівництво лазили? Там стільки всього цікавого. І гудрон можна було знайти і шифер, а це вже щастя не на один день.

Шифер виносили і для бази, і просто в багаття покидати, прикольно ж, коли він вибухає. Щоправда, робити це треба там, де шрапнель від шиферу не подряпає нічиєї машини, але хто ж тоді знав… Зате тоді вони дізналися п’ять нових слів і навчилися дуже швидко і безшумно забиратися на дерево.

Василь заплющив очі від задоволення, згадуючи дитинство. Як вони з пацанами по зимі будували фортецю і потім брали її штурмом, як на суперечку лизали гойдалки, літали на санчатах і картонках з гірки, гальмуючи в гаражі.

Згадалася йому печена в багатті картопля, суниця прямо з куща, похід з наметами… Та вже його дитинство залишило про себе найяскравіші спогади. Він мав правильне дитинство.

І тут Василя пробив холодний піт. А що згадуватиме його син? Як із мамою за ручку по парку все дитинство гуляв? Очищені яблука та кип’ячену воду?

І сам Василь гарний гусак! Не хотів він сваритися із дружиною. Та тьху! Самому не гидко? Гидко. Потрібно справу виправляти.

Василь рішуче хрумкав недочищене яблуко і обтерши руки об штани, пішов у кімнату сина. Той тихесенько сидів на дивані і дивився по телевізору схвалений мамою мультик.

– Синку, а ти колись бачив, як вибухає шифер? – вкрадливо спитав Василь, вдивляючись у синові очі. На його радість, там почав розгорятися інтерес. – Одягайся, я тобі зараз покажу.

Додому вони повернулися вже темно, задоволені, голодні, голосні, пахли багаттям і трохи замурзані. Син захлинаючись розповідав мамі про їхню пригоду, а Васі через це довелося здорово посваритися з дружиною, але це вже зовсім інша історія.