– Повпливайте вже на свого сина! Чому він не одружується з нашою дочкою?! – обурюється мама дівчини мого сина

Мені сорок п’ять років. У мене щаслива сім’я: чоловік та двоє дітей. Навіть не мріяла, що буду така щаслива в сімейному житті. З чоловіком мені дуже пощастило, він моя опора у всьому. Діти також виросли чудовими, гідними людьми.

Старший син минулого року закінчив університет, зараз працює за фахом. А донька ще студентка. У них різниця три роки. Дочка завжди росла скромною, тихою дитиною, а ось син з народження дуже товариський.

Коли Вітя навчався в одинадцятому класі, до них просто посеред навчального року, перевелася нова учениця. То була Тетяна. Мабуть, так судилося статися, раз так усе збіглося.

Таня практично з перших днів почала надавати знаки уваги моєму синові. Я, як мати, звісно, ​​помітила ці зміни. Валентинки, листівки, подарунки – це важко приховувати. Та ніхто й не прагнув замовчувати це.

Так вийшло, що Таня була наполегливіша. Вона зазвичай сама перша дзвонила, сама приходила до нас у гості. Ну тут взагалі не моя справа. Я сильно не лізла.

Тетяна – дівчинка хороша, я до неї завжди добре ставилась. Намагалася завжди привітно зустріти, напоїти чаєм з усілякими смаколиками.

Коли Вітя та Таня відгуляли випускний, то роз’їхалися навчатися у різні міста. Але їхні почуття не охололи. Тепер вони зустрічалися у вихідні, продовжували багато переписуватися і зідздвонюватися.

Нині вже їм по двадцять три роки. Вони обоє працюють. А їхнім стосункам уже шість років. Все йде своєю чергою, ми з чоловіком у їхнє життя намагаємося не лізти.

Після закінчення ВНЗ Таня запропонувала Віті жити разом. У її бабусі є квартира, і вона вже кілька років здається. А тут так збіглося, що квартиранти з’їхали і вони повернулися в рідне місто, закінчивши вчитися.

Наскільки я розумію, такі питання без батьків та бабусі вирішуватись не повинні. Тому в моїй уяві Таня мала отримати батьківське благословення, а вже потім пропонувати таке нашому синові.

Вітя повідомив нас і, зібравши деякі речі, з’їхав. Звісно, ​​я за нього переживаю. Мені й радісно та тривожно. Але я завжди розуміла, що мій син колись повинен це зробити. Колись він створить свою сім’ю і житиме окремо від нас із батьком.

Так діти почали жити разом. Я до них не ходила. У мене та своїх турбот багато: робота, дім, город. До того ж ми з чоловіком любимо проводити час разом. Ходимо до театру чи кіно, іноді просто вечорами гуляємо.

Минуло кілька місяців і у Тетяни був день народження. Таня завжди намагається підтримувати з нами добрі стосунки. Напевно тому вона запросила на свій день народження і нас з чоловіком. Звісно, ​​ми пішли.

Таня для нас уже давно як член сім’ї. Тетяниних батьків ми теж давно знаємо. Ще з часів батьківських зборів у школі. Та й потім, теж було, зустрічалися. Але те, як поводиться Таніна мама останнім часом, я вважаю абсолютно неприйнятним. У моєму світогляді так поводяться лише дуже невиховані нетактовні люди.

Весь вечір постійно між рядками вона скрізь вставляла натяки про весілля. Ну, мабуть, вона вважає, що це «натяки», а, на мою думку, це просто хамство.

Через слово «ми ж чужі люди», «ми ж один одному ніхто», «а от якби ви вже одружилися».

Я йшла на ці посиденьки з гарним настроєм, щоби щиро привітати Тетяну. А вийшли ми звідти, як пожовані. І, судячи з відсутності реакції з боку Віті та Тані, це цілком буденність.

Припускаю, що Таніна мама поводиться так далеко не вперше. А її батько тільки мовчить та киває. Мені та моєму чоловікові ця ситуація була неприємна. Ми коли йшли додому, звичайно, це все обговорили. Трохи полегшало, заспокоїлось і ситуацію вирішили відпустити. Але виявилося, що це не кінець.

Через тиждень ми з чоловіком увечері прогулювалися в сквері неподалік нашого будинку і зустріли там Таніних батьків. Ми їх і раніше зустрічали, адже ми всі живемо в одному районі. Раніше ми просто віталися та розходилися.

Але на цей раз Таніна мама пішла в “атаку”. Вона почала буквально вимагати від нас із чоловіком, щоб ми вже нарешті «вплинули на нашого сина». Мовляв, у них уже ніяких сил немає чекати, коли діти одружаться. Типу, вся ця історія надто затягнулася.

Спочатку вона говорила дуже рішуче і зухвало, що ввело мене в ступор. Потім вона якось швидко охолола і почала плакати. По справжньому! У неї сльози з очей течуть, і вона говорить нам, як серце материнське за дочку болить. Ось у неї Таня тепер як вічна наречена, а вже давно настав час сім’ю.

Може, я щось у житті не розумію? Дітям зараз по двадцять три, вони тільки-но влаштувалися на роботу. Свого нічого нема.

Моя думка – якщо не одружуються, то самі цього не хочуть або просто не готові. А за уявленнями цієї дивної жінки, я маю сина свого щодня тюкати, щоб він швидше одружився? Вона мені ще на жаль потім намагалася тиснути. Мовляв, у мене теж є дочка, як б мені було, якби ось так, хтось з нею жив, але заміж не брав.

Та хоч «як», але я б її точно щоразу не клювала питаннями, коли її заміж уже візьмуть.

Я вважаю, що виховала своїх дітей розумними людьми. І вони самі можуть ухвалювати такі важливі рішення у своєму житті. Раніше я думала, що Таня для нашого Віті дуже гідна пара. А тепер щось мені страшно уявляти, що ми поріднимось з такими людьми.

Таніна мама на три роки мене молодша, а поводиться як істеричний підліток-маніпулятор. Добре, що Таня сама ще не мама.